Важкі питання. Таїнства і спасіння

Запитання: «Чи забезпечено спасіння, якщо регулярно сповідатися і причащатися? Чи не суперечать нашій вірі об’явлення Богородиці та Ісуса, в яких вони гарантують спасіння тим, що вшановують, наприклад, медальйон Непорочного зачаття або образ Божественного милосердя?»

Наша впевненість у спасінні заснована на волі залишатися вірними Господу і на надії, що ми збережемо цю вірність до кінця днів. Зрозуміло, спасіння, що дарує Бог через Свого Сина Ісуса Христа, не можна розглядати в термінах «гарантії». Це суперечило б волі людини, створеній за образом і подобою Бога. Яку б благочестиву практику не здійснював віруючий, він завжди вільний у своїй волі, а людські пристрасті можуть зіграти з ним злий жарт. Якби це було не так, то подібні обіцянки, дані в різних приватних об’явленнях Матір’ю Божою і Ісусом Христом, були б не чим іншим, як забобонною і навіть магічною практикою: я щось роблю – і у відповідь мені повинно бути дароване спасіння завдяки певній «гарантії».

На жаль, такий погляд може бути присутній і щодо Таїнств. Зрозуміло, Таїнства Сповідь і Євхаристія дарують людині спасительну благодать. «Я – хліб живий, що з неба зійшов. Коли хтось цей хліб їстиме, житиме повіки» (Ів. 6,51), – сказав Господь. Те ж саме Він сказав щодо Таїнства Сповіді: «Кому відпустите гріхи – відпустяться їм, кому ж затримаєте – затримаються» (Ів. 20,23). Таїнства є ординарним шляхом спасіння. Але Бог ніколи не замінює Собою нашу свободу.

Коли в різних приватних одкровеннях звучить заклик Господа і Богородиці здійснювати ті чи інші практики благочестя, зрозуміло, це не означає, що вони замінюють Таїнства. Вшанування медальйона Пресвятої Діви Марії або образу Божественного милосердя не замінюють Таїнства, але є додатковими засобами, які повинні спонукати людину встати на ординарний шлях спасіння, який проходить через Таїнства. Наприклад, образ Божественного милосердя наводить на роздуми про те, в чому полягає милосердя Бога, відкрите нам у Святому Письмі. Слово Боже підтверджує, що милосердя Бога передбачає наше бажання встати на шлях милосердя, визнати наш гріх і прагнути до примирення з Богом і Церквою.

Наша вічна доля залежить перш за все від того, чи перебуваємо ми в стані благодаті в останню мить нашого життя. У стані благодаті в кінці життя може перебувати завдяки щирому покаянню навіть найбільший грішник, що ніколи раніше не приступав до Таїнств, і він буде спасенний, як і розсудливий розбійник. І навпаки: людина, що все життя регулярно приступає до Таїнств, в кінці життя може виявитися позбавлена благодаті через тяжкий гріх. Звичайно, регулярні Таїнства і постійне прагнення до доброчесного життя зміцнюють людину на шляху святості та готують її до доброї смерті в стані благодаті. Але не випадково святий апостол Павло попереджає: «Тож, коли комусь здається, що він стоїть, нехай уважає, щоб не впав» (1 Кор. 10,12).