ПИТАННЯ: Чи може священик відмовитися сповідати і причастити хворого з дуже заразним і небезпечним для життя інфекційним захворюванням, пояснюючи це неприпустимим ризиком для власного життя?

ВІДПОВІДЬ: Життя є дорогоцінним даром Божим. «Людське життя священне, - цитує Катехизм Католицької Церкви  документ ватиканської Конгрегації віровчення Donum Vitae, - бо з самого початку воно несе в собі творчу дію Бога і назавжди перебуває в особливих стосунках  з Творцем, своєю єдиною метою».

Безумовно, з легкістю піддавати ризику своє життя означає презирство до цінності людського життя. Однак існують цінності, заради яких допустимо, а іноді й обов'язково піддавати своє життя навіть крайньому ризику. Досить подумати про мучеників всіх часів, які без коливань віддали своє життя задля Бога.

Основний принцип полягає в наступному: піддавати ризику власне життя допустимо заради пропорційно важливої мети. Чим вище ризик, тим важливішою повинна бути мета, заради якої варто себе піддавати небезпеці.

Такий ризик є моральним обов'язком в тому випадку, коли він пов'язаний з виконанням власних обов'язків, від яких залежить благо громадянського суспільства або релігійної громади. Наприклад, це відноситься до лікарів і медперсоналу, від яких залежить життя і здоров'я інших людей; до професій, від яких залежить безпека громадян, таких як пожежний, рятувальник; і, звичайно, до духовного служіння на благо віруючих.

Таким чином, в даному конкретному випадку ризик для життя, якому піддається священик, не тільки виправданий, але й необхідний. Відвідування хворого для нього - не героїчний вчинок, а обов’язок, частина повсякденного служіння духовним потребам людей.