“Радійте разом зі мною, бо я знайшов мою вівцю, яка загубилася”
Євангеліє Лк 15, 1-7
«Того часу наближалися до Ісуса всі митники та грішники, щоби послухати Його. І нарікали фарисеї та книжники, говорячи, що Він грішників приймає і з ними їсть. А Він розповів їм ось таку притчу, кажучи: «Який чоловік із вас, маючи сто овець і загубивши одну з них, не лишає дев’яносто дев’ять у пустелі та не йде за тією, що загубилася, доки не знайде її? І, знайшовши, кладе на свої плечі, радіючи, і, прийшовши в дім, він скликає друзів і сусідів, кажучи їм: “Радійте разом зі мною, бо я знайшов мою вівцю, яка загубилася”. Кажу вам, що за одного грішника, який кається, радість на небі буде більша, ніж за дев’яноста дев’ятьма праведниками, які не потребують покаяння.
Уявлення сучасного світу про людську тілесність і сексуальність дуже далекі від Божих. Але і серед нас, християн, рідко можна знайти середовище здорового Божого навчання на ці теми. Якщо нас турбують докори сумління чи брак розуміння своєї тілесності, то варто звернути увагу на притчу про загублену вівцю.
Цей уривок є глибоким нагадуванням про Божу любов і милосердя, яке не має меж і звернене до кожного з нас, незалежно від нашого минулого чи нинішнього стану.
Ісус завжди був серед тих, кого «праведне» суспільство вважало відкинутими та непотрібними: митниками, грішниками, знедоленими. Фарисеї та книжники, сфокусовані на букві закону понад усе, нарікали на Нього, мовляв, як Він може їсти і спілкуватися з такими людьми?
Може такою недостойною уваги Ісуса людиною почуваєшся і ти? Але Ісус відповідає їм притчею, яка розкриває Його глибоке співчуття і любов до кожного грішника.
Пастирем з притчі є сам Бог. Кожен з нас для Нього є єдиним, неповторним, цінним. Ісус, Бог є для кожної людини в такий спосіб, якби існувала тільки ця одна людина. Він є для мене в такий спосіб, якби існував тільки я. Кожен є для Нього найдорожчим. Один означає стільки, скільки дев’яносто дев’ять, що всі.
Бог не залишає нас самих собі, не хоче нашого відчуження, закриття в собі. Коли ми відходимо, Він перший виходить на зустріч, шукає нас, дозволяє себе знайти. Задає питання, яке почув Адам після гріха: “Де ти?” (Буття 3, 9)?…
Бог має для нас час і терпіння. Логіка Бога виходить поза нашу людську логіку, в якій пошук однієї вівці серед ста інших може здаватися втратою часу. Бог має для мене час, чекає на мене, шукає мене, перш ніж я Його закличу.
Один з містиків визнає: “Протягом тридцяти років я шукав Бога, і коли під кінець цього часу відкрив очі, виявив, що це Він шукав мене”.
Бог радіє нашому поверненню. Однак у своїй любові Він залишає нам свободу. Хоча знає, що ми можемо загубитися, відійти, заблукати, то однак ніколи не зламає нашої волі. Буде нас шукати, радітиме нашому поверненню. Буде нам показувати, що поза Ним ми не можемо бути щасливими. Але, коли захочемо відійти, не буде затримувати нас силою. І буде терпеливо чекати і шукати. Господь радіє з того що людина віднайшлась….
Божа любов є безмежною і всеосяжною. Він не залишає нас у нашій загубленості, а шукає нас, рятує і повертає до Себе.
Ми всі потребуємо цієї любові і прощення, і кожного разу, коли ми каємося і повертаємося до Бога, небеса радіють разом з нами.
Нехай ця притча нагадує нам, що ніхто не є настільки загубленим, що не може бути знайденим. Бог завжди поряд, готовий прийняти нас у свої обійми, незалежно від того, як далеко ми відійшли. Його любов та милосердя завжди відкриті для нас, і ми запрошені відповісти на цей заклик з вдячністю та зміною способу думання.
Лише Божа доброта може привести нас до автентичного покаяння.
About The Author
