120 років тому митрополит Андрей Шептицький відродив студитське чернецтво

Львів – 120 років тому митрополит Української греко-католицької церкви, тоді єпископ, Андрей Шептицький відродив українське студитське монашество. Відомими чернечими місцями вважаються Скнилівська лавра, яка не збереглась, і Унівська, яка донині існує і розвивається. Однак маловідомо, що три монахи-студити першу спільноту створили у селі Теребежі, що біля Олеська (Львівська область). Радіо Свобода вдалось відшукати місце, звідки починалось відродження чернецтва Студійського уставу і дізнатись, чому ці молоді люди військову форму змінили на чернечий габіт.

Митрополит Андрей Шептицький розпочав відновлювати українське студитське монашество наприкінці ХІХ століття. Однак є різна інформація, де саме заснована була перша монаша спільнота, мовилось, зокрема, про Сокальщину (Львівська область). Адже група кандидатів до студитів мешкала в селі Восвин, поблизу Червонограда, який тоді ще називався Кристинополь. Ченці перебували під опікою тоді владики Андрея Шептицького.

У хроніках, які залишив отець Евстахій Веселовський, – і ці матеріали збереглись з 1964 року, – мовиться про те, що саме в селі Теребежі, поблизу Олеська, двоє молодих людей, які пройшли військову службу, започаткували студитську спільноту з благословення тоді владики Андрея Шептицького.

«У 1891 році в селищі Олесько було посвячення церкви Успення Пресвятої Богородиці главою Української греко-католицької церкви Сильвестром Сембратовичем. Власне, тоді в перших лавах зі свічками стояли три молоді хлопці, серед них Андрій Максимович, який відслужив військо і був новіціятом у латинському монастирі Воскресінців, що розташовувався у Львові на вулиці Пекарській, але покинув його. Чому? Андрій Максимович супроводжував на всіх зібраннях римо-католицького єпископа, який був незрячий. І на одному зібранні обговорювалось питання про те, щоб не допустити українців до науки до семінарії, щоб не дати добру освіту. Андрій Максимович, будучи українським патріотом, дуже цим перейнявся. І це стало причиною того, що він покинув римо-католицький монастир», – розповів Радіо Свобода отець УГКЦ в Олеську Ігор Суходольський.

Коронована Богородиця

Таку інформацію священик зібрав від старожилів Олеська, які ще пам’ятали монахів-студитів.

Монашу спільноту заснували в родинному будинку

Андрій Максимович і його друзі по військовій службі – Никон Цюсняк та Іван Денещук – приїхали в село Теребежі і в родинному будинку батька Андрія Максимовича заснували монашу спільноту. Ці ченці були присутні під час урочистостей освячення церкви в Олеську в 1891 році, за сім років до офіційного відродження студитського чину. Андрій Максимович і Никон Цюсняк мали богословську освіту. Про молодих людей, які відмовились від світського життя, мали військовий досвід, майбутньому митрополиту Андрею Шептицькому розповів місцевий священик Олеська Олександр Левицький. Адже знав, що владика хоче створити монастирі Студійського уставу. Причиною такого рішення було те, що митрополит бачив бажання селян до монаших покликань і ці люди по селах об’єднувались у невеликі спільноти, бо в кінці ХІХ століття не могли вступити в монастирі Галичини через відсутність освіти, грошей, не маючи фаху.

Таблиця у церкві УГКЦ в селищі Олесько

​«Це маловідома сторінка історії студитського монашества, що в селі Теребежі група сільських хлопців жила монашим життям. Декан Олеський, отець Олександр Левицький на початках ними опікувався, вони відвідували богослужіння і, згодом їх взяв під свою опіку митрополит Андрей Шептицький. До слова, у 1898 році мама Андрея Шептицького – Софія – у листі до сина Казимира (майбутнього блаженного Климентія Шептицького – ред.) цікавилась, чому нунцій його викликає у справі двох монахів, які змінили обряд. У 1898 році були проведені облечини трьох іноків-студитів. Андрей Шептицький дозволив їм згуртувати навколо себе людей. З села Теребежі і був початок студитського уставу», – каже керівник Постуляційного центру монастирів студійського уставу, отець Юстин Бойко.

У 1901 році Андрей Шептицький групу монахів із Теребежі і 28 ченців-студитів із села Волсвини перевів до Скнилівської Лаври у Львові, і це вже була перша монаша обитель Студійського уставу. До студитів долучився перший екзарх греко-католиків у Росії отець Леонід Фьодоров. Але Скнилівська лавра проіснувала до 1918 року. У час польсько-української війни польські солдати спалили монастир, загинули і кілька монахів, а інших вигнали.

Хроніка відродження студитського чернецтва отця Евстахія Веселовського

​У 1919 році митрополит Андрей Шептицький подбав про монахів-студитів і заснував Унівську лавру. Але монах Андрій Максимович повернувся у село Теребежі і чернече життя продовжив у родинному будинку. Згодом до нього долучились Никон Цюсняк і Іван Денещук. Після ліквідації УГКЦ в 1946 році, арешту єпископів, багатьох священиків, монахів, студити в селі жили підпільним життям. Зазнали вони репресій, але цю сторінку ще потрібно ретельніше досліджувати, каже отець Юстин Бойко.

«Виявилось, що найсильнішою і витривалішою була група монахів із Олеська, села Теребежі. Після трагедії у Скнилівській лаврі, монахи з села Волсвини не втримались. А ці люди, які походили з військового середовища, уціліли і так до кінця життя тримались разом. Я раніше не розумів, що означає військова людина в монастирі, а тепер знаю, що коли хтось пройшов військовий шлях, то це об’єднує людей на все життя», – говорить отець Юстин Бойко.

У цій хаті жив монах-студит Андрій Максимович, село Теребежі

У селі Теребежі, що поруч Олеська, збереглась садиба, де жили монахи. Є стара хата, але родина не знає достеменно, чи саме цей будинок належав батькові Андрія Максимовича і був потім перебудований, чи збудований пізніше і в нього повернувся в 1918 році Андрій Максимович.

На старому цвинтарі в Олеську збереглась могила з написом лише монаха Івана-Іларіона Денещука. Чернець помер у 1958 році у 86-річному віці. Тому й залишились спогади старожилів, які його добре знали і пам’ятали. Є припущення, що інші монахи, колишні його побратими по військовій службі – Андрій Максимович і Никон Цюсняк – теж поховані на цьому кладовищі. Є багато старих могил, але, на жаль, не збереглись написи на табличках.

Могила монаха-студита Івана Іларіана Денещук

На садибі, звідки почалось відродження українського студитського чернецтва, планують встановити пам’ятний хрест на честь забутих монахів, які скромно й щоденно просто служили Богові і українському народові.