250 років тому Почаївську ікону Богородиці греко-католицькі єпископи коронували папськими коронами

Дозвіл і благословення на коронацію ікони та визнання її чудотворною видав папа Римський Климент XIV у 1773 році за сприяння протоархимандрита Почаївської обителі Порфирія Важинського. Ініціатором коронування ікони після свого навернення виступив канівський староста Микола Василь Потоцький.

Особливою буллою від 23 квітня 1773 року папа оголосив «повну індульгенцію усіх гріхів — усім, всякого роду вірним Христовим, що істинно каються, сповідуються і причащяються Святих Тайн, які протягом восьми днів, призначених місцевою владою (для святкування коронації) відвідають благоговійно Почаївську церкву монахів святого Василія Великого Луцької єпархії і там вознесуть благочестиві молитви до Бога про мир християнських правителів, викорінення єресей і піднесенні святої Матері Церкви». Дві корони, зроблені в Римі з чистого золота стараннями Потоцького і освячені папою, були доставнені в Почаїв.

Напередодні коронації єпископ Луцький і Острозький Сильвестр Рудницький та інші греко-католицькі єпископи краю у своїх посланнях до вірних закликали їх взяти участь в урочистостях. На церемонію прибуло близько тисячі греко-католицьких та римо-католицьких священників, багато шляхти, більше 100 тисяч вірних. Коронація відбулася на незасіяному полі на схід від Почаївського монастиря, де нині розташована церква Різдва Богородиці та цвинтар. Там на восьми високих стовпах було встановлено тимчасову дерев’яну каплицю з освяченим престолом для служіння Літургії, на якому поряд з ковчегом і коштовними підсвічниками було приготовано місце для чудотворної ікони.

Весь шлях від монастиря до каплиці був обсаджений зеленіючими деревами, які збереглися донині. Побудували п’ять тріумфальних арок. Перша з них, присвячена папі, була прикрашена написом: «В руках його всі кінці землі, і висоти гір того суть» (Пс. 94, 4). З обох сторін дороги були розміщені картини із зображеннями чудес, які відбулися біля Почаївської ікони Божої Матері. В період від 1713 року до 1832 року, коли монастир належав отцям василіанам, в монастирських хроніках зафіксовано 539 випадків надприродних зцілень.

Коронований образ і каплиця де відбулася коронація

Як відбувалася коронація?

8 вересня владика Сильвестр Рудницький прибув до каплиці та очікував урочистого принесення ватиканських корон. Їх приніс великий собор духовенства у святковому вбранні на чолі з єпископом Холмським Максиміліаном Рило, провінціалом ордену василіян і суперіором Почаївським. Після коротких привітань і промов подяки, прочитаних на латинській мові, провінціал і суперіор проголосив урочисту присягу про те, що отримані ватиканські корони будуть вічно знаходитися на святій іконі. Відтак було прочитано папський декрет про індульгенцію і декрет про доручення єпископу Сильвестру Рудницькому звершити коронацію. Піднявшись на сходи, що вели до престолу, владика Рудницький поклав освячені корони спершу на голову Ісуса Христа зі словами: «Як руками нашими вінчаєшся на землі, так і ми да вподобимося від Христа славою і честю вінчатися на небі», а відтак на голову Богородиці.

Після покладення корон ікону поставили на великому престолі, на якому єпископ Рудницький відслужив Божественну Літургію. Опісля учасникам церемонії роздали тисячі зображень чудотворного образа та медальйонів. Місіонери з інших монастирів, які прибули на коронацію, проповідували всюди — в храмі, на вулиці, при тріумфальних арках та інших місцях. Багато людей сповідалися і причащалися. Прищасників було близько 35 тисяч. Священники служили Літургії майже безперервно.

Святкування тривало цілий тиждень, аж до свята Воздвиження, 14 вересня, на яке досягло нової кульмінації. Більше ста тисяч вірних проводили дні й ночі просто неба. Через рік святкування коронації повторилося з подібною пишністю.

Церемонію коронації на мідьориті, датованому 1773 роком, відтворив почаївський гравер Федір Стрельбицький, який працював при почаївській друкарні. Він є відомий гравюрами до Почаївської Біблії 1798 року.

Відбиток мідьорита «Церемонія коронації в Почаївському монастирі, 1773 р.» Федора Стрельбицького