Три речі, яких можемо навчитись від Братства Перстня

Толкін, автор “Володаря перстнів”, був католиком. Нема жодних сумнівів, що у своїй письменницькій спадщині він залишив багато “підказок” хорошого життя і побудови спільноти. У “Братстві перстня” зустрічаємо принаймні 3 речі, яких повинен вчитися кожен католик.

Джон Толкін – один з моїх улюблених письменників. Настільки, що, думаю, я прочитав всі його книги, в тому числі його листи сину, Крістоферу. Зазвичай після прочитання “Володаря перстнів”, або просто перегляду фільму мало у кого виникає бажання увійти в глибші шари цієї філософії, яка надихнула Толкіна написати роботу життя.

Одна з ідей, які лягли в основу першого тому – “Братство перстня” – було показати розвиток спільноти, яка бореться за щось хороше, може бути, не зовсім впевнено, не зовсім зрозуміло, але вони прагнуть зробити це разом. Тут можна побачити аналогію з нашими громадами, які ми будуємо в наших парафіях, з нашими друзями. Також прагнемо добра: порятунку, або просто щасливого життя, хоча і не цілком знаємо мету нашої подорожі. У нас є кілька вказівок: Святе Письмо, духовні наставники, вчення Церкви і богослов’я.

На жаль, багато друзів-католиків не хочуть брати активної участі в житті громад і парафій. Вони приходять на месу по неділях, іноді моляться у відокремленому місці в будинку, не маючи уявлення ні бажання бути задіяними більше. Часто вони виправдовуються браком часу сім’єю і кар’єрою.

Фродо і його супутники навчити нас такої речі: тільки в спільноті, ми можемо задовольнити наш голод – за тим, щоби нас зрозуміли і щоби ми змогли бути справжніми.
Життя в Церкві не буде легким. Навпаки – будування нашої спільноти тут і зараз, має стикатись із повсякденними труднощами у різних нестачах: матеріальних, психологічних і духовних.

Дізнайтеся про три підказки, як побудувати співтовариство, що може допомогти вам бути в Церкві, брати участь в її діяльності і стати частиною життя:

1. Не чекайте, що знайдете ідеальну спільноту

Братство перстня складалося з 9 членів. Вони прийшли з різних регіонів Середзем’я, вони мали дуже різні думки щодо питання перемоги над Сауроном, і що ще гірше – були представниками різних рас, які одна одну недолюблювали. Окрім присутності гоббітів, ельфів і гномів – там було точно так, як це часто буває в наших парафіях.
Це дуже важливо розуміти, що в будь-якому суспільстві є люди, які не відповідають нашим очікуванням, які постійно з нами незгодні.

Ідеальна спільнота не те, де немає різниці між нами. Не будуймо “здорову” спільноту, відкидаючи тих, хто думає інакше. Це так ніби ми хочемо доїхати до якогось місця – без самої поїздки. Ми хочемо, щоби люди нас любили і розуміли, не маючи жодної підстави для цього. Побудова довіри і відносин – довгий шлях.

Давайте подивимося на ці відмінності, як виклик. Тому що змагання з ними є запорукою того, що ми будуємо яскраві відносини.

2. Залиште свої бажання і цілі осторонь. Служіть іншим

У спільноті кожен є цінним. Так було в команді перстня. Чому Гендельф прийняв рішення про участь всіх чотирьох гоббітів? Чому він тримає в команді Піппіна, який неодноразово прирікав весь проект на провал (і побічно був причетним до падіння Гендальфа в Морії)? Тому що кожен необхідний, навіть найслабший.

Дійсно, спільнота допомагає усвідомити той факт, що кожен є необхідним. Саме тут ви можете стримувати своє бажання шукати чогось більшого. Історія команди персня неодноразово це показувала: коли Сем вирішив піти в Мордор з Фродо, ельф Леголас і Гімлі карлик припинили ворогувати, коли Арагорн, нарешті кинувся на натовп орків, захищаючи своїх друзів. такого типу ситуації – тільки, можливо, менш вражаючі – будуть відбуватися в будь-якій спільноті.

Толкін дав зрозуміти, що не може бути хорошим співтовариство, якщо кожен перебуває в ньому в першу чергу для себе, для власного блага. Також не може бути спільноти, де кожен хоче сказати, зробити щось “своє”. Як він писав у листі до сина (від 29.11.1943 року):. “Найбільш невідповідним заняттям для людей, навіть святих(…) є “диригування” людьми. До цього не готова навіть одна людина на мільйон, а найменше ті, хто шукає такої можливості. Але принаймні відбувається це лише з невеликою групою людей, які знають, хто їх господар “- Толкін писав синові, 29 листопада 1943 року.

Залиште ваше прагнення, “не шукай його”, – писав св Павло. Пам’ятайте, що ви перебуваєте в спільноті, перш за все для того, щоби служити іншим.

3. Не тікати, коли починає бути важко

Один з моїх улюблених моментів у “Володарі перстнів” це момент, в якому до Фродо і Сема приєднуються ще два гоббіти. І супроводжують їх упродовж довгого часу. Хоча є моменти сумнівів, коли вони обоє прагнуть повернутися в Шир – однак беруть участь в боротьбі проти Саурона до самого кінця. Вони не тікають. Більше того, в найважчі моменти, вони виявляють свої таланти.

Таким чином існує власне спільнота. Потім, коли ми лишаємося в ній, коли все розвалюється; коли ми підтримуємо один одного, коли ми разом – ми будуємо спільноту. Коли ми ходимо разом з іншими (а не поруч з іншими), ми відкриваємо свій талант, своє покликання і місце в суспільстві.

Толкін своєю розповіддю про спільноту показав, що ви не повинні турбуватися про свою безпеку. Вам не потрібно бігти, коли щось у спільноті розвалюється. Важливо сподіватися, що навіть ці труднощі призведуть до якогось блага. Як він писав в іншому листі до свого сина (під час Другої світової війни): «Я знаю лише, (…), що зло працює з великою силою і незмінним успіхом – але марно: Завжди тільки готуючи ґрунт для несподіваного добра, що так відбувається загалом, і так само відбувається в нашому житті (…). однак, є надія, що з ласки Божої нам може бути краще “.

Кароль Вільчинськи