Родина – світло серед темряви світу. Підсумки праці синодальної асамблеї на тему сім’ї

Світло серед темряви світу. Так окреслює сім’ю підсумковий звіт 14-ї Звичайної Асамблеї Синоду Єпископів у Ватикані, описуючи численні труднощі, які вона переживає, але також – її великий потенціал, щоби їх долати. Папа Франциск розпорядився оприлюднити документ, який був прийнятий під час 18-го загального зібрання у суботу, 24 жовтня 2015 р., ввечері.

Підсумковий звіт нараховує 94 параграфи. Відбулося голосування щодо кожного з них, і кожен отримав необхідні дві третіх голосів схвалення, тобто, 177 із 265 Отців Синоду, які мали право голосу. Кілька параграфів, хоч і отримали необхідну кількість голосів, але були на межі затвердження, тобто, отримали підтримку 178, 187 та 190 Отців Синоду. Мова йде про питання, які стосуються душпастирства у ситуаціях канонічно неврегульованих зв’язків й інших проблемних ситуацій та зранених сімей.

Підсумковий звіт наголошує на красі родини – домашньої Церкви, заснованої на подружжі між чоловіком та жінкою, що є фундаментальною клітиною суспільства, яка спричиняється до його зростання. Сім’ю названо безпечною пристанню найглибших людських почуттів, чи не єдиним місцем взаємозв’язків в наш час роздробленості, інтегральною частиною загальнолюдської екології. Родину слід захистити та підтримати, що стосується також цивільної влади.

Серед тіней сучасної епохи, які нависають над сім’єю, синод перераховує ворожий до християнства політично-релігійний фанатизм, зростаючий індивідуалізм, гендерну ідеологію, конфлікти, переслідування, бідність, непевність у праці, корупцію, економічний примус, який виключає сім’ю з виховання та культури, глобалізацію байдужості, яка ставить у центрі уваги гроші, а не людину.

Окремі параграфи присвячені мігрантам, біженцям, переслідуваним, родини яких розділені, яким загрожують різні небезпеки, зокрема, загроза стати жертвами торгівлі людьми. Згадано і про родини військовослужбовців, що беруть участь у збройних конфліктах, повертаючись до сімей з пост-травматичним синдромом.

Окремі роздуми у документі стосуються ролі жінки, чоловіка, дітей, молоді, похилих віком. Щодо всіх наголошено на необхідності захисту і цінування відповідної ролі, яку вони здійснюють у лоні сім’ї. Зокрема, підкреслено красу явища усиновлення, яке є відновленням перерваних родинних зв’язків. Синод не оминув увагою вдів, родин, в яких є члени з особливими потребами. Підкреслено роль дідусів та бабусь у передаванні віри. Також і неодружені особи, як зазначається, виконують важливу роль у Церкві та суспільстві.

Звіт підсумовує заклики посилити приготування до подружжя, зокрема, звернене до молоді, яка, здається, його сьогодні боїться. Мова йде про відповідне формування чуттєвості у світлі чеснот чистоти та самопожертви. Наголошено також та зв’язкові між покликанням до подружнього та богопосвяченого життя.

Пригадується про зв’язок між статевим актом подружньої пари та прокреацією, найціннішим плодом якого є діти, що носять у собі пам’ять і сподівання акту любові. Названо важливою підтримку відповідального батьківства та виховання до переживання статевості й тілесності у світлі повчань енцикліки «Humanae Vitae» Папи Павла VI.

Отці Синоду звертаються із закликом до різних інституцій поширювати та підтримувати родинну політику, а католицьких політичних діячів закликають захищати родину і життя, пам’ятаючи, що суспільство, яке занедбує цей аспект, втратило відкритість на майбутнє. Синод ще раз наголосив на священному вимірі життя від зачаття до природної смерті, вказуючи на такі загрози для сім’ї, як аборт й евтаназія.

У параграфах, які стосуються змішаних подружь, розглянуто виклики, які стоять перед ними і підкреслено позитивні аспекти для сприяння екуменічному й міжрелігійному діалогові. Цієї теми стосується також заклик захищати релігійну свободу та право на спротив сумління.

Підсумковий звіт пригадує доктрину про нерозривність сакраментального подружжя, яка не є ярмом, але Божим даром, істиною, що ґрунтується та Христі та Його зв’язкові з Церквою. Одночасно, у Христі узгоджуються істина та милосердя, з чого випливає заохочення до відкритості на зранені сім’ї. Синодальний документ підкреслює, що вони не є виключеними із життя Церкви та заохочує до уважного душпастирського розпізнавання та вивчення становища таких сімей, пам’ятаючи, що розпізнавання слід здійснювати відповідно до навчання Церкви, з довір’ям до Божого милосердя.

Щодо тих, які співживуть без шлюбу, запропоновано конструктивне ставлення, яке допоможе їм ступити на шлях навернення, прямуючи до повноти подружжя і сім’ї в світлі Євангелія. Вказавши на те, що особи із гомосексуальною схильністю не повинні зазнавати дискримінації, одночасно, наголошено на тому, що співжиття таких людей жодним способом не може бути прирівняним до сім’ї й на недопустимості тиску на Церкву щодо цього питання.

Призадума синоду стосувалася також необхідності замислитися над мовою, якою користується Церква, стараючись дбати про те, щоб її звіщення Євангелія родини дійсно було зрозумілим та відповідало глибоким очікуванням людської особи. Слід не лише представляти приписи і вимоги, але також звіщати благодаті, які допомагають належно переживати добро родини.

Документ завершується проханням, зверненим до Святішого Отця, приготувати за підсумками дворічного синодального шляху відповідний документ про сім’ю, та молитвою до Пресвятої Родини з Назарету.