Папа: Учні Ісуса покликані допомогти людині входити в контакт із Божим милосердям

«Всі читання сьогоднішньої неділі показують нам Боже співчуття, Його батьківство, яке остаточно проявляється в Ісусі Христі», – цими словами Папа Франциск розпочав свою проповідь під час Святої Меси з нагоди закінчення 14-ї Звичайної Асамблеї Синоду Єпископів Католицької Церкви на тему сім’ї, що від 4 до 25 жовтня 2015 р. тривала у Ватикані.

Проповідник пригадав слова пророка Єремії, який у важкі часи для ізраїльського народу звіщав радісну вістку: «Господь урятував народ свій, Ізраїля останок!». На переконання Вселенського Архиєрея, такий Божий вчинок, тобто спасіння Свого народу, є свідченням того, що Бог є Батьком і тому опікується Своїми дітьми, супроводжуючи їх життєвою дорогою. Його батьківство відкриває перед людьми шлях утішення після багатьох сліз та гірких життєвих моментів.

«Якщо народ буде вірним, якщо перебуватиме у шуканні Бога навіть у чужинській землі, Бог змінить його ув’язнення на свободу, його самотність – на життя у спільноті: те, що сьогодні народ засіває у сльозах, завтра збиратиме у радості (пор. Пс. 125, 6)», – наголосив Вселенський Архиєрей, вказуючи, що також і ми у молитві виявляємо радість, що є плодом спасіння. «Християнин, – вів далі Папа, – це особа, яка досвідчила спасенну дію Бога у власному житті. І ми, Пастирі, досвідчили що означає засівати у трудах, іноді у сльозах, і радіти благодаттю врожаю, який завжди перевищує наші сили та наші здібності».

Коментуючи прочитаний євангельський уривок, Єпископ Риму вказав на логічний тематичний зв’язок літургічних читань цього дня: «Так, як ізраїльський народ був визволений завдяки Божому батьківству, так само і Вартимей був визволений, дякуючи співчутливості Ісуса». Христос, щойно вийшовши із Єрихону і незважаючи на те, що розпочав дуже важливу дорогу до Єрусалиму, знову зупиняється, щоб відповісти на крик сліпого жебрака, що сидів край дороги. Ісус бажає особисто зустріти того чоловіка. Підійшовши до нього, запитує: «Що бажаєш, щоб Я для тебе вчинив?» (Мк. 10, 51).

Це запитання може видатись непотрібним, адже чого може хотіти сліпа людина, якщо не зору?! І все-таки, цим запитанням Господь показує нам, що Він бажає вислухати наші потреби, дізнатись, чого ми хочемо, бажає порозмовляти теми із кожним із нас на реальні життєві. Після зцілення сліпого, Ісус промовив до нього: «Іди, віра твоя спасла тебе» (Мк, 10, 52). Господь подивляє віру того чоловіка, довіряє йому. За словами Папи Франциска, Спаситель нам довіряє більше, ніж ми довіряємо собі самим.

Далі Глава Католицької Церкви підкреслив одну цікаву деталь, а саме: Ісус каже учням піти та покликати того сліпого Вартимея. Євангелист Марко розповідає, що учні, підійшовши до сліпого жебрака, звертаються до нього словами, які в інших місцях єванелія вживає лише Ісус Христос: «Бадьорися! Устань!». Заклик: «Бадьорися!»,– можна висловити також словами: «Довіряй, май довір’я». Папа підкреслив, що лише зустріч з Ісусом може дати людині силу долати найважчі життєві ситуації. Друге звернення: «Устань!» – яким Христос дуже часто звертався до хворих, піднімаючи їх з постелі немочі. Отож, учні не роблять нічого іншого, як повторюють підбадьорюючі та визволяючі слова Спасителя, провадячи людину до Господа без зайвих поучень.

«До цього покликані учні Ісуса також і сьогодні, особливо сьогодні: посприяти людині у входженні в контакт із співчутливим Милосердям, яке спасає. Коли волання людства стає, як крик Вартимея, ще сильнішим, не існує іншої відповіді, ніж повторювання слів Ісуса і, особливо, наслідування Його серця. Ситуації бідності та конфлікту є для Бога можливостями милосердя. Сьогодні – час милосердя!» – наголосив Святіший Отець.

Проповідник зазначив, що коментований євангельський уривок показує нам також дві спокуси, що чигають на тих, які слідують за Ісусом. Христос, проходячи повз бідного сліпого чоловіка, зупиняється, учні, натомість, продовжують прямувати далі, не звертаючи на нього уваги. Якщо Вартимей є сліпим, то учні Ісуса – глухі, вони вважають, що проблема сліпого жебрака їх не стосується.

Папа наголосив, що це – велика загроза для нас, християн: бажання не звертати уваги на проблеми інших, пройти повз потребуючого, не зупинившись. Ми можемо говорити про Ісуса, трудитись для Нього, але жити далеко від Його серця, яке відкрите до усіх потребуючих, знедолених, зранених. Отож, спокусою є піддатись «духовності міражів»: проходити пустинями людства і не бачити того, що діється насправді, а лише те, що ми бажаємо бачити. Іноді ми не спроможні побачити те, що Господь ставить перед нашими очима. «Віра, яка не вкорінюється у житті людей, висихає, і замість того, щоб творити оазу, утворює інші пустині», – сказав він.

Другою спокусою, перед якою перестерігає Вселенський Архиєрей, є «віра по-розпорядку». Ми можемо прямувати з Божим людом, але вже маючи свій розпорядок, де все докладно поскладано: ми знаємо куди іти і скільки часу нам на це потрібно, усі повинні пристосуватись до нашого ритму і будь-яке відхилення нас бентежить. Піддавшись цій спокусі, можемо стати, як багато осіб із Євангелії: схожими на тих, які розгнівалися та сварили Вартимея за те, що турбує їх і руйнує їхні плани.

На закінчення Папа підкреслив, що Вартимей, отримавши дар оздоровлення, встав та пішов за Ісусом. Він не лише отримав дар зору, але приєднався до спільноти тих, які прямують за Господом Ісусом. «Найдорожчі синодальні Браття, ми прямувати разом. Дякую вам за той шлях, який ми розділили, скерувавши свій погляд на Господа і на братів і сестер, шукаючи шляхів, які нашому часові вказує Єванґеліє для звіщення таїнства любові у родині. Прямуймо і далі тим шляхом, якого бажає Господь», – закінчив проповідь Вселенський Архиєрей, закликаючи щиро просити у Господа Бога дару оздоровленого і спасенного погляду, який вміє поширювати світло іншим людям, не піддаючись песимізмові та гріхові, а вбачаючи в нашому ближньому Божу славу.