Архиєпископ Ігор (Ісіченко) розповів, на яких засадах Харківсько-Полтавська єпархія УАПЦ єднається з УГКЦ

У питанні єдності єпархії Харківсько-Полтавської УАПЦ з УГКЦ ідеться не про переходи в іншу конфесію чи приєднання до неї, а про братні поради щодо відновлення євхаристійної та адміністративної єдності між нашими Церквами. Про це заявив Архиєпископ Харківський і Полтавський УАПЦ Ігор (Ісіченко) в інтерв’ю газеті «Нація і Держава».

Архиєпископ розповів, як і чому собор Харківсько-Полтавської Єпархії вирішив приєднатися до УГКЦ. «Ще за пару днів перед собором я не знав, що діяти, – сказав Архиєпископ Ігор, – адже з 1990 року й досі наша харківська спільнота УАПЦ (а з 1992 р. – і вся відроджена Харківсько-Полтавська єпархія УАПЦ) уявляли себе невід’ємною частиною єдиної УАПЦ, відродженої 1942 року. І ось за кілька днів до собору раптом з’ясовується, що діаспорна частина УАПЦ таки не бажає визнати свою єдність із Харківсько-Полтавською єпархією. Що робити? Повертатися з покаянням до однієї з юрисдикцій, котрі виросли з московської синодальної традиції? Чи не буде це зрадою автокефального руху, що проходив у ХХ ст. під знаком відновлення ідентичності українського, київського православ’я?».

За його словами, саме «тоді й почала формуватися думка про пошук нової моделі єдності разом із УГКЦ як найближчою до київської традиції частиною нашої помісної християнської спільноти». «Остаточно ж пропозиція, винесена на єпархіальний собор, була сформульована буквально напередодні його проведення. У ній ідеться не про переходи в іншу конфесію чи приєднання до неї. Ми звернулися до єпископату УГКЦ з проханням про братні поради щодо відновлення євхаристійної та адміністративної єдності між нашими Церквами. І я безмежно вдячний за те, що наше звернення, попри його цілковиту несподіваність для УГКЦ, було прийняте з прихильністю, розумінням і пошаною до нашої позиції. Архиєрейський синод УГКЦ у вересні 2015 року створив комісію для підготовки відповіді на це звернення. Нині триває праця згаданої комісії», – розповів Архиєрей.

Він відзначив, що і Отець і Глава УГКЦ Святослав, і Архиєпископ-емерит Любомир (Гузар), щойно почувши про ухвалу єпархіального собору в Харкові, згадали про незбагненну дію благодаті Святого Духа. «І тільки дуже примітивний, зіпсований «історичним матеріалізмом» розум дошукується в цій ухвалі політичних інтриг», – вважає Архиєпископ Ігор (Ісіченко).

На його погляд, найбільший удар по єдності Київської церкви було заподіяно підпорядкуванням православної митрополії московському патріархові, а потім – «Святішому Синодові» на чолі з царем Петром І. «До кінця XVII століття, зайшовши до українського храму, ви б не зрозуміли, уніатський він чи православний. Але розпочатий із входженням Гетьманщини під владу московського царя процес викорінення автентичних київських звичаїв і традицій, як і латинізаційні процеси на Правобережжі, частково кодифіковані Замойським синодом 1720 року, спричинили відцентровий розвиток богослужбової культури. Тим більше коли з середини XVIII ст. розпочалася інтенсивна й цілеспрямована русифікація церковного життя не лише на Лівобережжі, а й на пізніше приєднаних до Росії Київщині, Волині й Поділлі. Без свідомого розмосковлення нашого обряду й церковного устрою будь-які об’єднавчі ініціативи лише фіксуватимуть модель церкви, що склалася в ту трагічну для України добу. УГКЦ ж з кінця ХІХ ст. успішно проходить процес відновлення автентичного київського обряду», – розповів Архиєпископ.

Він наголосив, що справжню перспективу церковного життя вбачає в «творенні того Царства Небесного на землі, про яке говорять Отці Церкви. Конкретніше – у формуванні духовної альтернативи світові корупції, брехні, пристосуванства, кар’єризму…».