Школа молитви Бенедикта XVI (14)

Псалом 23

Дорогі брати і сестри,

Звернення до Господа в молитві містить у собі радикальний акт довіри, в усвідомленні того, що хтось довіряє себе Богові, який є добрий, “милостивий і милосердний, довготерпеливий і невичерпний у постійності любові і вірності” (Вих. 34:6-7; Пс. 86[85]:15; Йл. 2:13; Йн. 4:2; Пс. 103 [102]:8; 145[144]:8; Не. 9:17). З цієї причини я хотів би поринути з вами сьогодні у Псалом, який повністю просякнутий довірою, в якому Псалмоспівець висловлює свою безумовну впевненість, що він скерований і захищений, убезпечений від усіх небезпек, бо Господь його пастир. Це Псалом 23 (22, відповідно до греко-латинської нумерації), текст знайомий всім і люблений усіма.

“Господь мій пастир, нічого мені не бракуватиме”: так починається ця гарна молитва, поринаючи у атмосферу пастушого кочовища і взаєморозуміння між пастухом і вівцями його маленького стада. Образ творить атмосферу довіри, близькості і ніжності: пастух знає кожну зі своїх овець і називає їх по імені; і вони йдуть за ним, тому що вони визнають його і мають довіру до нього (Ів. 10: 2-4).

Він піклується про них, доглядає за ними, як за дорогоцінними речами, готовий захищати їх, щоб гарантувати їм благополуччя і дати їм можливість жити спокійним життям. Їм нічого не бракуватиме, доки пастир з ними. Псалмоспівець посилається до цього досвіду, називаючи Бога пастирем і дозволяючи Богові вести себе до безпечних пасовищ: “На буйних пасовищах він дає мені лежати; веде мене на тихі води. Він відживляє мою душу, веде мене по стежках правих імени ради свого” (Пс 23 [22]: 2-3).

Перед нашими очима розгортається картина зелених пасовищ і джерел чистої води, оази миру, до яких пастух веде своє стадо, і які символізують ті місця життя, до яких Господь веде псалмоспівця, котрий почувається подібно до овець, що лежать на траві біля струмка, відпочиваючи мирно і довірливо, без напруження і тривоги, тому що це безпечне місце, вода питна і пастир чатує за ними.

Не будемо забувати, що сцена описана в псалмі відбувається на землі, яка в значній мірі є пустелею, залитою палючим сонцем, де близькосхідний кочівник-пастух живе зі своєю паствою в пересохлих степах, які оточують села. Тим не менш, пастух знає, де знайти траву і прісну воду, необхідні для життя, він може прокласти шлях до оазисів, в яких душа “відновлюється” і де можна відновити сили і енергію, щоб продовжити свою подорож.

Як каже псалмоспівець, Господь веде його до «пасовиськ зелених» і «вод тихих», де всього є вдосталь, де все дається без міри. Якщо Господь – пастир, навіть в пустелі, в місці поневірянь і смерті, не зменшується впевненість в повноті життя, настільки, що пастух може сказати: «нічого мені не бракуватиме». Пастир невсипно опікується проблемами свого стада, пристосовує свій темп і потреби до потреб своїх овець, мандрує і живе з ними, ведучи їх «вірними» стежками, тобто відноситься з увагою до того, що необхідно їм, а не йому. Його пріоритет – безпека стада і цим він керується, коли веде його.

Дорогі брати і сестри, ми також, як псалмоспівець, якщо йдемо за «Добрим пастирем», наскільки б не здавалися важкими, болісними і довгими шляхи нашого життя, навіть перебуваючи в ситуації духовної пустелі, без води і під одним тільки палючим сонцем раціоналізму, ми впевнені, що йдемо «дорогами правди», що Господь веде нас і завжди близький, і ні в чому у нас не буде нестачі.

Тому псалмоспівець може заявляти про спокій і безпеку без страху і невпевненості.

«Навіть коли б ходив я долиною темряви, -я не боюся лиха, бо ти зо мною. Жезло твоє й палиця твоя -вони дають мені підтримку.» (4)

Хто йде з Господом навіть в темних долинах страждання, невпевненості і всіх людських проблем, відчуває себе в безпеці. Ти зі мною: наша впевненість в цьому дає нам підтримку. Нічна темрява лякає мінливими тінями, важко розрізнити небезпеку, безмовність повна неясних звуків. Якщо стадо рушить після заходу сонця, коли видимість низька, зрозуміло, що вівці починають хвилюватися, є ризик спіткнутися або ж відстати і загубитися, крім того, страшно, що в темряві ховаються хижаки. Говорячи про долину «темряви» псалмоспівець використовує образний єврейський вираз, що означає морок смерті, робить долину, якою треба пройти, місцем туги, моторошних загроз і смертельної небезпеки.

Однак той, хто молиться, рухається впевнено, без страху, тому що знає – Господь з ним. Це «ти зі мною» – проголошення непорушної довіри, в ньому сконцентрований досвід незламної віри; близькість Бога змінює реальність, долина темряви більше не є небезпечною, вона вільна від будь-якої загрози. Тепер стадо може мандрувати спокійно, супроводжуване знайомим звуком – стуком палиці, який вказує на присутність пастиря.

Ця втішна картина завершує першу частину псалма, і поступається місцем іншій сцені. Ми знову в пустелі, де пастух живе зі своїм стадом, але тепер ми входимо під склепіння шатра, який гостинно відчиняється:

«Готуєш стіл для мене перед моїми противниками; ти голову мою помазав миром, переливається мій кубок.»(5)

Тут Господь присутній як Той, хто надає молільнику всі знаки уваги і гостинності. Божественний господар готує їжу до «трапези», термін, який на івриті означає, в первісному сенсі, шкуру тварини, яку розстеляють на землі, щоб на неї поставити загальне блюдо з їжею. Жест, що запрошує розділити не тільки їжу, але й життя, в єдиному дарі союзу і дружби, який творить зв’язок і висловлює солідарність. Потім – щедрий дар ароматного мира, вилитого на голову, який дає полегшення від сонячної спеки пустелі, освіжає і пом’якшує шкіру і радує дух пахощами. Нарешті, повна чаша з вишуканим вином, що ллється з багатою щедрістю, додає відчуття свята. Їжа, миро і вино – дари, які підтримують життя і дають радість, ще й тому, що вони виходять за рамки строго необхідного, демонструючи благодать і надлишок любові.

Псалом 104 прославляє передбачливу доброту Господа: «Вирощуєш траву для скоту, зела – на вжиток людям; щоб хліб із землі добували: вино, що серце людське звеселяє олію, щоб від неї ясніло обличчя, і хліб, що скріплює серце людське»( 14-15). Псалмоспівець став об’єктом старанної турботи, так що ми бачимо подорожнього, який знайшов відпочинок в гостинному наметі, між тим як його вороги змушені зупинитися і спостерігати, не маючи можливості напасти, оскільки той, кого вони вважали здобиччю, виявився в безпеці, він – священний гість і недоторканний. І псалмоспівець – це ми, якщо ми дійсно віримо в спільність з Христом. Коли Бог відкриває свій намет, щоб прийняти нас – ніщо не може заподіяти нам шкоди.

І коли мандрівник знову рушає в путь, божественне заступництво триває, не залишаючи його в дорозі.

«Добрість і милість будуть мене супроводити усі дні життя мого, і житиму в домі Господнім по віки вічні.»( Пс.23, 6)

Доброта й милосердя Бога – ескорт, який супроводжує псалмоспівця, що вийшов з шатра і пустився в дорогу. Але цей шлях набуває нового змісту, він стає паломництвом до Храму Господа, місця святого, в якому молільник хоче залишитись завжди і куди він хоче повернутися. Івритське дієслово, що вживається в значенні «повернутися», з невеликою зміною голосних може бути зрозуміле як «пребути», і так воно збереглося в древніх версіях і в більшості сучасних перекладів. Обидва варіанти мають право на існування: повернутися до Храму і пребути там – прагнення кожного юдея, і мешкати поруч з Богом в його близькості і доброті – є пристрасним бажанням кожного віруючого: насправді, мати можливість бути там, де Бог, поруч з Богом. Тих, хто йде за ним, Пастир приводить до свого дому, і це мета будь-якого шляху, бажаний оазис в пустелі, намет притулку від ворогів, місце миру, де відчувається доброта і вірна любов Бога, день за днем, в світлій радості без кінця.

Образи цього псалму з їх багатством і глибиною, супроводжували всю історію і релігійний досвід народу Ізраїлю і зберігаються у християн. Фігура пастиря, зокрема, бере початок у Виході, довгому шляху пустелею , як стадо під проводом божественного Пастиря (пор. Іс. 63,11-14; Пс. 77,20-21; 78,52-54). І в Землі Обітованій був цар, що виконував роль пастиря стада Господнього, як Давид, пастир обраний Богом і фігура Месії (пор. 2Сам. 5,1-2; 7,8; Пс. 78,70-72). Потім, після вавилонського полону, майже новий Вихід (пор. Іс. 40,3-5.9-11; 43,16-21), Ізраїль повернувся на батьківщину як зникла вівця і знайдена, приведена Богом на рясні пасовища до місць відпочинку (пор. Єз. 34,11-16.23-31).

Але в Господі Ісусі виразна сила нашого псалма отримує завершеність, знаходить повноту свого значення: Ісус є «Добрий Пастир», який йде шукати загублену вівцю, який знає своїх овець і віддає життя за них (пор. Мт. 18,12-14; Лк. 15 , 4-7; Ів. 10,2-4.11-18), Він є дорога, істинний шлях, який веде нас до життя (пор. Ів. 14,6), світло, яке освітлює долину темряви і перемагає усякий страх (пор. Ів. 1,9; 8,12; 9,5; 12,46). Він є господар щедрий, який приймає нас і дає нам порятунок від ворогів наших, готуючи нам трапезу свого тіла і своєї крові (пор. Мт. 26,26-29; Мк. 14,22-25; Lc 22,19-20). І Він – царствений Пастир, Цар в прощенні і лагідності, зведений на трон преславного древа хреста (пор. Ів. 3,13-15; 12,32; 17,4-5).

Дорогі брати і сестри, псалом 23 запрошує нас відновити нашу вірність Богові, повністю віддаючи себе в його руки. Будемо просити з вірою, щоб Господь дарував нам на важких дорогах нашого часу йти завжди його стежками, як стадо ніжне і слухняне, нехай прийме він нас в своєму домі, за своєю трапезою і поведе до «вод тихих», щоб в прийнятті дару його Духа ми могли напитися з його джерел, джерел тієї води живої, що «тече в життя вічне» (Ів. 4,14; пор. 7,37-39). Дякую.

Бенедикт XVI
Загальна аудієнція
Площа Святого Петра
Середа, 5 жовтня 2011