Папа: Сльози страждаючих не є даремними

Кожен з нас є потрібним, особливо ті, кого світ вважає такими, що не відповідають рівневі обставин. Таку думку в світлі об’явлення Пресвятої Богородиці святому Хуанові Дієґо в Ґвадалупе висловив Папа Франциск, проповідуючи під час Святої Меси в найвідомішому Марійському санктуарії Американського континенту, що є найбільш відвідуваним у світі.

Коментуючи євангельський уривок про те, як Пречиста Діва Марія, отримавши ангельську благовість та зачавши у Своєму непорочному лоні Божого Сина, «без зволікання та без сумнівів» пустилася в дорогу, щоб допомогти Своїй родичці Єлизаветі, що перебувала на останніх місяцях вагітності, Святіший Отець вказав на те, що «зустріч з Ангелом не зупинила Марію, тому що Вона не почувалася упривілейованою, що мусить віддалитися від родичів». Навпаки, Вона виявила наставлення, за Яким Її завжди будуть розпізнавати: жінка, що каже «так», що виявляється у посвяченні Себе Богові та, одночасно, ближнім.

«Цей євангельський уривок по-особливому звучить в цьому Божому домі. Марія, жінка “так”, забажала також відвідати мешканців цієї американської землі в особі індіанця святого Хуана Дієґо. Подібно до того, як Вона пустилася в дорогу шляхами Юдеї та Галилеї, так само Вона прийшла до Тапеяку, зодягнена у місцевий одяг, послуговуючись місцевою мовою, щоби послужити цьому великому народові. Подібно до того, як супроводжувала вагітність Єлизавети, Вона супроводжувала й супроводжує “вагітність” цієї благословенної мексиканської землі. Подібно до того, як Вона явилася малому Хуаніто, Вона так само не перестає бути присутньою серед нас, насамперед, тих, які почуваються нічого не вартими», – зауважив проповідник.

За словами Папи, на світанку того грудневого дня 1531 року, коли було здійснене перше чудо, «живу пам’ять про що зберігає цей санктуарій», Бог «розбудив надію Свого сина Хуана, надію Свого народу». «Цим світанком, – додав він, – Бог розбудив і надалі пробуджує надію найменших, страждаючих, скитальців та відкинених за борт суспільного життя, всіх тих, які відчувають, що їм немає місця на цій землі».

Як зауважив далі Святіший Отець, того ранку святий Хуаніто «на власному досвіді переконався у тому, що таке надія, що таке Боже милосердя». Його обрано, щоб подбати про спорудження санктуарію. Він неодноразово повторював Пречистій Діві, що він не є придатним для того, що якщо Вона хоче, щоб справа йшла вперед, слід вибрати інших, бо ж він неписьменний та невчений. Але Марія з рішучістю, «що походить з милосердного серця Небесного Отця» відповіла йому, що Її посланцем буде саме він.

«У будуванні іншої святині – санктуарію життя, наших спільнот, суспільства й культур, ніхто не може залишатися осторонь, – вів далі Папа. – Всі ми є необхідними, насамперед, ті, на яких, зазвичай, не зважають, мовляв, вони не відповідають рівневі обставин чи не роблять достатнього вкладу в їх будування. Божою святинею є життя Його дітей, усіх та в усіх обставинах, зокрема, молоді без майбутнього, яка постійно наражається на нескінченний потік сповнених болю ситуацій та загроз, чи похилих віком, позбавлених визнання, забутих у різних куточках. Божою святинею є наші родини, які потребують мінімуму, необхідного для того, щоб змогти сформуватися та утримуватися. Божим санктуарієм є обличчя численних людей, яких зустрічаємо на своїй дорозі…».

За словами Наступника святого Петра, стоячи перед Небесною Матір’ю, ми можемо споглядати на Неї у світлі своїх болів та побоювань, розчарувань та смутку, й повторювати разом з Хуаном Дієґо: «Що можу вчити я?». Адже існує чимало ситуацій, «які відбирають в нас сили і спонукають думати, що не залишилося місця для надії, для переміни». Але в цьому молитовному спогляданні можемо почути: «Що з тобою, Сину мій, найменший з-поміж усіх? Що гнітить твоє серце? Чи ж не я стою перед тобою, що маю честь бути твоєю матір’ю?».

«Вона каже нам, що бути нашою матір’ю – для Неї “честь”. Це додає нам впевненості в тому, що сльози тих, які страждають, не є безплідними. Вони є мовчазною молитвою, яка підноситься до небес і завжди знаходить в Марії місце під Її покровом», – вів далі Папа, наголошуючи, що Богородиця знову і знову посилає нас будувати нові санктуарії, для чого вистачить ходити вулицями своїх міст, як Її посланці, «даючи їсти голодним, пити – спраглим, даючи місце потребуючим, прощаючи кривдникам, втішаючи засмучених, будучи терпеливими з іншими та, насамперед, молячись».

«Чи ж не є я твоєю матір’ю? Чи ж не стою ото перед тобою? – каже нам Марія. – Іти та будуй мій санктуарій, допоможи мені полегшити життя Моїх дітей, а твоїх братів і сестер», – підсумував Святіший Отець.