Ангел Господній з Папою Франциском: зберігати живу пам`ять про Бога

Роздуми перед молитвою “Ангел Господній” у неділю, 14 лютого, були присвячені вдячній пам`яті про Божі діяння, що має своє коріння в минулому і формує сьогодення.

Дорогі брати і сестри, у першому читанні цієї неділі Мойсей дає вказівку людям. Під час збору врожаю, у час достатку і перших плодів не забувайте про ваші витоки. Подяка це є щось, що народжується і зростає серед людей, які здатні пам’ятати. Вона має своє коріння в минулому, і через хороші і погані часи, формує сьогодення.

У ті моменти, коли ми можемо дякувати Богу, тому що земля дала свій плід, і це допомагає нам виробляти хліб, Мойсей закликає свій народ пам’ятати, перераховуючи складні ситуації, через які довелося пройти (Втор 26,5-11).

У цей урочистий день ми можемо святкувати те, що як добре що Господь був з нами. Давайте дякувати за цю можливість бути разом, представити нашому Доброму Батьку перші плоди наших дітей та онуків, наших мрій і планів; перші плоди наших культур, мов і традицій, перші плоди наших зусиль… Скільки кожен з вас постраждав, щоб досягти цього моменту, скільки ви «пройшли», аби зробити цей день днем святкування, часом подяки. Скільки інші, які не змогли прибути сюди, йшли, аби ми могли далі йти.

Сьогодні, на запрошення Мойсея, хочемо, як народ, пам’ятати, хочемо бути народом, які зберігають живу пам’ять про Бога, Який проходить серед Свого народу, в Його народі. Ми дивимося на наших дітей, знаючи, що успадкують не лише землю, культуру і традиції, а плоди живої віри, які нагадують про достовірність проходження Бога через цю землю. Це є впевненість в Його близькості та солідарності, впевненість, яка допомагає нам підняти наші голови і гаряче сподіватися світанку.

З вами, я також приєднуюся до цього спогаду, у цій живій пам’яті Божого проходження через ваше життя. Коли я дивлюсь на ваших дітей, я не можу не зробити моїми власними слова, які блаженний Папа Павло VІ скерував до мексиканського народу: «християнин не може не проявити солідарність… розв`язати ситуацію тих, хто ще не отримав хліб культури або можливість гідної праці […] він не може залишитися нечутливим у той час як нові покоління не знаходять шляху, щоб реалізувати свої законні сподівання». Він продовжував пропонуючи це запрошення «бути завжди на передовій всіх зусиль… щоб поліпшити ситуацію тих, що страждають у потребі», і побачити «в кожній людині брата і в кожному браті Христа» (Radiomessaggio al popolo messicano nel 75° anniversario dell’incoronazione della B.V. di Guadalupe, 12 ottobre 1970: L’Osservatore Romano, 18 ottobre 1970).

Я сьогодні запрошую вас знову бути на передовій, бути першими в усіх ініціативах, які можуть допомогти зробити цю благословенну землю Мексики землею можливостей, де не потрібно буде емігрувати щоб мріяти, де немає необхідності бути використаним для роботи; де немає потреби відчаю та бідності багатьох на противагу опортунізму декількох, землю, де не доведеться оплакувати чоловіків і жінок, молодь і дітей, які знищуються руками дилерів смерті.

Ця земля наповнена ароматом Гваделупської, Яка завжди йде попереду нас в любові; скажімо Їй: Пресвята Богородице, «допоможи нам нести сяюче свідчення сопричастя, служіння, полум’яної і щедрої віри, справедливості і любові до бідних, щоб радість Євангелія могла сягнути до кінців землі, освітлюючи навіть периферії нашого світу» (Evangelii gaudium, 288).