Бенедикт XVI про головні богословські й екзистенціальні проблеми Церкви

Зникнення почуття провини, туга за Милосердним Самарянином і криза віри після ІІ Ватиканського Собору – це лише деякі питання, яких торкнувся Бенедикт XVI у розмові з бельгійським єзуїтом Жаком Серв’є.

Ця розмова відбулася у жовтні минулого року під час теологічного симпозіуму в Римі. Інтерв’ю включене до матеріалів симпозіуму, а 16 березня його текст розмістив ватиканський часопис “L’Osservatore Romano”.

Звертаючись до теми теологічних дебатів, Папа-емерит звернув увагу на повну протилежність точок зору, яке мало місце у сприйнятті Бога і оправдання з часів Мартіна Лютера. Нині це вже не людина потребує оправдання, а Бог повинен виправдати, пояснити все жахіття, котрі відбуваються у світі і з людської убогості. Цей переворот входить також до католицького богослов’я, де Христос страждає вже не стільки за гріхи людини, як для того, щоб стерти провини Бога. Бенедикт XVI застеріг, що сьогодні більшість християн ще цього так не бачить, але – як він зазначив – така тенденція нашого часу.

Ще однією важливою особливістю теперішнього часу, на думку Йозефа Ратцінґера, є факт, що людину притягає до Бога Його милосердя, а справедливість пробуджує в ній страх. Це показує, що за зовнішніми проявами самовпевненості та переконання у власній праведності в людині криється нині глибоке усвідомлення своїх ран, почуття, що вона не гідна стати перед Богом. З цього випливає велика потреба у милосерді та велика симпатія до Милосердного Самарянина, тим паче, що останній виявляється ближчим до Бога, ніж офіційні представники релігії, – нагадав Бенедикт XVI.

У такому зосередженні на Божому милосерді він бачить знаки часу. Він зазначив, що початок цьому поклала св. Фаустина, а потім Іван Павло II, який був глибоко проникнутий цією темою, хоча не завжди говорив про це відкрито. Не випадково його остання книга «Пам’ять та ідентичність» присвячена саме Божому милосердю, – наголосив Папа-емерит. Він зазначив, що Франциск продовжує цю лінію, постійно говорячи про милосердя Боже.

Бельгійський єзуїт запитав свого співрозмовника про розвиток догми, який відбувся після ІІ Ватиканського Собору щодо спасіння нехристиян. Бенедикт XVI визнав, що тут можна говорити про глибокий розвиток. У другій половині минулого століття утвердилося переконання, що Господь Бог не може засудити на погибель усіх нехрещених. Однак, це призвело до глибокої кризи у Церкві. Насамперед від цього постраждала місійна діяльність. Бо навіщо переконувати когось прийняти християнську віру, якщо можна спастися і без неї? З іншого боку це негативно вплинуло і на самих християн: якщо наше спасіння не залежить від віри, то чому для самого християнина християнська віра і пов’язана з нею християнська мораль мали б бути і надалі зобов’язуючими?

Бенедикт XVI нагадав, що різні богослови намагалися вирішити цю дилему, але в основному безуспішно. У цьому контексті згадав помилкова візія анонімних християн Карла Ранера і різні теорії релігійного плюралізму, котрі, як наголосив, є неприйнятними. Певним розв’язанням, хоч і не повним, може бути – на думку Папи-емерита – концепція о. Анрі де Любака, який робить акцент на місії християн. Наслідуючи Ісуса, вони мають уприсутнювати у світі Христа.

Коментуючи розмову – інтерв’ю з Папою-емеритом на шпальтах газети Ватикану, о. Енцо Б’янчі з екуменічної монашої спільноти Бозе (північна Італія) звертає увагу насамперед на саму можливість вільного і широкого висловлення своїх думок Бенедиктом XVI, а також на його “пророчий погляд” на людство. “На канделябрі милосердя, запаленим Папою Франциском, Бенедикт XVI своїми працями запалив маленьке полум’я, яке є Світлом, котре сяє”, – завершив свій коментар о. Б’янчі.

А італійська публіцист Лусетта Скараффія написала, що “роздуми Бенедикта XVI ще раз торкаються серця проблем нашого часу, допомагають зрозуміти сенс періоду, в якому ми живемо, не втрачаючи при цьому надії”.