Час повернутися до християнського реалізму

За останніх кілька десятиліть у нашому цивілізаційному просторі домінантним став світогляд, який не зважає на реальність. Найперше, з’явилися певні постулати, які рідко хто піддає сумніву, і на основі цих постулатів формується світогляд та відповідно до нього – життєва позиція й активності в щоденному житті. Більшості навіть в голову не приходить проаналізувати ці постулати, спробувати їх перевірити. А тих, хто піддає ці твердження сумніву, одразу ж проголошують практично вселенським злом. Тобто ці постулати мають усі ознаки релігійних догм. І ці «догми» покладені в основу життя західних суспільств, в основу їхньої внутрішньої та зовнішньої поведінки. Усе, що їм протистоїть, однозначно проголошують злом. Спробуймо перелічити ці «догми».

Усі люди добрі, й лише зовнішні обставини, в першу чергу економічні, примушують їх поводитись неправильно. Всі культури, ментальності однаково добрі. Відповідно, все залежить виключно від переконань особи, всі релігії однаково добрі чи однаково злі. Треба змінити економічні обставини, просвітити заблуканих, тоді все буде добре.
Шляхом до побудови кращого життя є толерантність, як терпимість до всіх і кожного. Максима поведінки цієї догми сформульована так: «Нетолерантність тільки до нетолерантності».
Ніхто не має право стверджувати, що він знає істину. В кожного своя істина, а об’єктивної істини не існує. Тобто: все відносно, відносними є і самі поняття добра і зла – повний релятивізм.
Людська тілесність, людське тіло не є конституційною частиною людськості, тому його (тіло) можна змінювати, як заманеться.
Людину не обмежують расові, національні, етнічні, релігійні, статеві, мовні, ментальні рамки. Це все проголошується таким, що можна змінити без будь-яких суттєвих наслідків для людини, для її особистості. Всяке обмеження людини – зло.
Держава має переробити людей, щоб всі вони були добрими: вона має контролювати народжуваність, виховання, формування світогляду, освіту, релігію, економіку, – абсолютно все. Держава більше не є субсидіаром, який виконує функції, яких окремо взята людина, сім’я, чи місцева спільнота не можуть виконати, а повний контролер, який контролює практично усі царини життя громадян.

Проте наше щоденне життя свідчить, що не всі люди добрі, що є релігії, які відкрито закликають до насильства, що толерантність не може бути абсолютною, що відсутність істини, унеможливлює нормальне щоденне життя, що наша ідентичність обмежується нашим тілом, нашою національною та етнічною, культурною, мовною та релігійною приналежністю, що змінити цю ідентичність без серйозних психічних наслідків неможливо, що держава, яка контролює все – це тоталітарний монстр.

Можна чітко побачити, що ідеологічна задогматизованість відбирає можливість реального погляду на світ. А тим самим – і адекватної реакції на виклики сучасності.

На превеликий жаль, та сама ідеологічна зашореність, яка запанувала у політичному й суспільному житті нашої цивілізації, проникла і в середовище великої частини народу Божого. Трагічна констатація Папи Павла VІ проте, що сатанинський дим увійшов у Церкву, в нашому часі набирає щораз зловісніших обрисів.

Усе частіше Христа, підмінюють зашмарканим, обкуреним гіппі, який нічого від нікого не вимагає, а безумовно всім прощає і тримає рай для всіх відкритим. Навіть з християнської проповіді зникають слова «відповідальність», «рай», «пекло», «гріх», «суд». Більше того, толерантне ставлення до гріха стає нормою для багатьох християн. Бо всі люди добрі, бо потрібно бути толерантним. Любов більше не сприймають, як потребу робити іншому добро аж до самопожертви, а – як солодко-нуднувате почуття. Усі релігії проголошують однаково добрими й однаково спасенними. Боротьба за внутрішнє преображення людини підмінюють боротьбою проти бідності. Християнство, Христа заступають чимось, що не має нічого спільного з реальною месіанською вірою Католицької Церкви.

І саме тому нині, як можливо ніколи до тепер, постає проблема повернення не так світу, як самих християн до реалізму, християнського реалізму. Реалізму, який чітко усвідомлює, що проблеми цього світу, проблеми суспільства не є у зовнішніх обставинах, а у внутрішній попсутості людини гріхом, у її внутрішньому егоїзмові. Що гріх та зло, диявол та пекло – це реальність, а не релігійне марення. Що Істина є одна єдина. Що людина сотворена чоловіком і жінкою, що первородним гріхом зло у всій своїй жахливій реальності увійшло в історію людства. Що насправді усі релігії, окрім християнства та юдаїзму, є людськими – а то й диявольськими – вигадками. Що єдиним Спасителем світу є Ісус із Назарету – Месія Ізраїля. Що Він заснував Єдину Церкву. Що світ на краще можна змінити тільки змінюючи людину зі середини – приводячи її до Христа.

Тільки повернувшись до цього фундаменту, народ Божий буде спроможний знову стати активним формотворцем історії та власної долі, а не пасивним спостерігачем розгортання кінцевої драми людської історії.

о.Орест-Дмитро Вільчинський