До 400-ліття Шекспіра

23 квітня світ святкує день народження поета, хоча ця дата лише припущенням. Паризькі записи вказують нам на дату його хрещення — 26 квітня 1564 року, та смерті 1616 «на 53 році життя» — 23 квітня 1616 року. Дата народження це лише невинна здогадка, а от деякі повір’я про поета менш втішні.

Шекспір писав: “Допоки люди дихати і бачити будуть / До тих пір житиме мій твір “. Останні рядки сонета стверджують, що поезія житиме доти, поки у нас є очі читати та подих, щоб читати вголос. Кожного разу, коли ми читаємо слова вголос, вони збуваються. А читаємо ми їх менше, аніж потрібно. Ми можемо набагато якісніше дізнатися про життя з п’єс Шекспіра, аніж робіт інших романістів.

Легенди про Шекспіра голосять про те, що актор із якоїсь глушини графства Йоркшир не міг написати таких п’єс. Натомість добре освічений аристократ, який не бажав стати відомим публіці, використовував ім’я цього актора як прикриття. Ця теорія змови, вперше запропонована в 1857 році, знайшла багато послідовників, серед яких, як не дивно, є деякі відомі актори.

Можливо, саме ранні роки Шекспіра створюють про нього враження обдарованого, але неосвіченого генія. Він народився у селі, недалеко лісу Арден. Але ж у Стенфорді була гімназія і Шекспір навчився читати твори латинських поетів. І хоча його поезія була наївною, але освіченою. Пізніше у доповіді розповідається, що Вільям “в молоді роки був шкільним учителем у своєму селі”.

Пізніше непорозуміння виникли від спроб знайти біографію автора в його ж роботах.

Єдиний син Вільяма назвався Хамнет, на честь свого хрещеного, Хамнета Седлера. Хлопчик помер у віці 11 років. Зигмунд Фрейд був впевнений, що Гамлет, сумна п’єса про сина, має зв’язок з Хамнетом. Він також стверджував, що, так як Офелія тоне, то, мабуть, Хамнет також втопився.

Ось кілька інших неправильних домислів:

1) Комедії призначені для того, щоб розсмішити глядача. Але у 16 ст. “комедія означала виставу із щасливим кінцем”.

2) Буря є політичною байкою про колоніалізм, а не казкова вистава про те, чи можуть люди ставати кращими.

3) Ми повинні ідентифікувати себе з головними героями: захоплюватися Гамлетом, потурати Ромео і обожнювати любов Антоніо та Клеопатри.

Думка про те, що Шекспір був католиком не зовсім хибна, але якщо він і виховувався у католицькому дусі, жодних біографічних доказів цьому немає. Однак він був актором, від гри та п’єс кого протестанти би обурилися, адже у його творах немає жодного нападу на Папу та папістів, що можна прослідкувати у творах Марлоу та інших.

Довести той факт, що Шекспір був католиком навряд чи вийде. Але оскільки ми відзначаємо 400-ту річницю від дня смерті Шекспіра, то варто хоча б спробувати заохотити належну оцінку християнства в спектаклях. Наприклад, у ранніх версіях п’єси Король Лір, король та Корделія вставали на коліна і просити один в одного пробачення – християнські акти і християнські почуття. І хоча, на превеликий жах, Корделію потім вішають, але християнство не говорить, що чеснота винагороджується в цьому світі, і страх не повинен стирати ці християнські моменти.

Майкл Александр, заслужений професор англійської літератури в університеті Сент-Ендрюс. Його книга Reading Shakespeare видається Palgrave.