Важкі питання. Чи зобов’язані католики в усьому погоджуватися з Папою Римським?

ПИТАННЯ:
До якої міри католики зобов’язані погоджуватися з Папою? Якщо мені не подобається якийсь його вчинок або слова (наприклад, коли їх можна невірно тлумачити), двозначне вчення, що піддається тисячі інтерпретацій, – дозволено з цим не погоджуватися? Де починається і де закінчується послух Папі? У зв’язку з останніми подіями: коли відрікся Папа Бенедикт, виходить, що Святий Дух як би відійшов від нього і раптово став просвіщати нового Папу?

ВІДПОВІДЬ:
Як говорив блаженний кардинал Ньюмен, голос Бога на землі – це голос нашої совісті. Але в нашій совісті ми не самотні: ми знаходимося наодинці з Богом і слухаємо Його голос. «У глибині своєї совісті, – говорить Другий Ватиканський собор, – людина відкриває закон, який не сама собі дала, але якому вона повинна коритися і голос якого, що завжди закликає її любити і творити добро, а зла уникати, відгукується, коли потрібно, в її серці: ось це роби, а ось цього уникай. Адже в серці людини – написаний Богом закон, в покорі якому полягає вся її гідність і за яким вона буде судима. Совість – саме потаємне ядро людини, її святая святих, де вона залишається наодинці з Богом, Чий голос звучить у глибині її душі» (GS 16).

Учительство Папи є продовженням учительства Ісуса Христа. Запорука цього учительства – Сам Христос: «Я молився за тебе, щоб не зменшилась віра твоя; і ти колись, звернувшись, зміцни братів», – говорить Господь апостолу Петру. І потім: «Я тобі заявляю, що ти – Петро (скеля), і що я на цій скелі збудую мою Церкву й пекельні ворота її не подолають. Я дам тобі ключі Небесного Царства, і що ти на землі зв’яжеш, те буде зв’язане на небі; і те, що ти на землі розв’яжеш, те буде розв’язане й на небі” (Мт 16, 18-19).

Послух віри включає в себе і послух безпомилкового вчительства Папи. Ось що говорить про це Собор: «В силу своєї посади цієї безпомилковістю володіє Римський Понтифік, Голова Колегії Єпископів, коли він, як верховний Пастир і вчитель всіх вірних Христу, який стверджує в вірі братів своїх (пор. Лк 22,32), остаточним чином проголошує будь-яке вчення про віру і мораль. Тому його визначення по праву називаються непорушними самі по собі, а не за згодою Церкви, бо виносяться вони за сприяння Святого Духа, обіцяного йому в особі блаженного Петра і, отже, не потребують ніякого затвердження інших осіб і не підлягають ніякій апеляції в іншому суді» (LG 25).

І ще: «… Побожний послух волі і розуму слід перш за все виявляти щодо автентичного вчителювання Римського Архиєрея – навіть тоді, коли він не говорить “ех cathedra”. Це означає, що його верховне учительство слід шанобливо визнавати, висловлених ним суджень слід щиро дотримуватися згідно висловленої ним думки і волі, яка проявляється перш за все або в характері тих чи інших документів, або в неодноразовому викладі одного і того ж вчення, або ж в самій словесній формі будь-якого висловлювання» (там же).

Як ми бачимо, твердження Собору стосуються вчення Папи, а не його персональної поведінки.
Що стосується Святого Духа, то сама постановка питання некоректна. Святий Дух перебуває в кожному віруючому, коли він живе в Божій благодаті. Папа має особливу благодать, пов’язану з його служінням і покликанням Наступника святого Петра. Зрозуміло, ця благодать дається на час його служіння, а після його припинення вона передається наступному Папі. Тепер керувати Вселенською Церквою покликаний Папа Франциск. Якщо припустити існування будь-якої розбіжності в питаннях віри і моральності між Бенедиктом XVI і Папою Франциском, то католики зобов’язані виявляти послух Папі Франциску.