Монс. Георг Генсвайн: на престолі Петра Ратцінгер залишався людиною

У Папському Григоріанському університеті в Римі відбулася презентація книги священика Роберто Реголи «По той бік кризи», в якій автор оцінює вісім років Петрового служіння Папи Бенедикта XVI як «понтифікат інтелектуальної відкритості і зустрічі». Презентацію провів архиєпископ Георг Генсвайн, спеціальний секретар Папи-емерита, і історик Андреа Ріккарді, засновник Спільноти Святого Егідія.

Коли біограф Папи Ратцінгера Петер Зєєвальд запитав у нього, «чи відчуває він, що закінчується старе чи що починається нове», Бенедикт XVI не замислюючись відповів: «І те, і інше». Саме від цієї констатації складності служіння Бенедикта XVI відштовхується автор книги. Сам він так пояснює її назву: «По ту сторону кризи’ – це підкреслює вплив понтифікату на тривалий відрізок часу».

Найбільша складність, з якою дон Регол зіткнувся при написанні книги, полягає в неможливості доступу до документів з ватиканських архівів, які, як відомо, надаються в розпорядження тільки через багато часу:

«Я був змушений грунтуватися на документах не архівних, а доступних: публічних промовах понтифікату, документах Бенедикта XVI, документах Курії, інтерв’ю кардиналів і визначних діячів епохи, а також на інтерпретаціях журналістів, – проводячи однак критичний аналіз».

Коментуючи нову книгу, монс. Генсвайн розповів про Папу-емерита, почавши з його боротьби проти релятивізму.

«Диктатурі релятивізму, яка не визнає нічого остаточного і в кінцевому рахунку вимірює все виключно власним я, він протиставляв Сина Божого, істинної людини, як міру справжнього гуманізму».

Андреа Ріккарді в своїй доповіді підкреслив «переконливий» характер понтифікату Папи Ратцінгера, спростувавши стереотип про те, що він був «жорстким». Як зазначає у своїй книзі дон Регол, «Бенедикт хоче переконати, а не нав’язати». Ця риса постає одночасно як сила і як слабкість його понтифікату, але на наступних сторінках вона тлумачиться як «ненав’язлива сила» .

«Бенедикт не був ні Папою-актором, ні Папою-роботом, – сказав далі монс. Генсвайн. – На престолі Петра він був людиною, і він залишається нею. Не геніальною книгою, а людиною зі своїми протиріччями. Саме таким я його знав і цінував кожен день» .

Автор книги розповідає, що 2010-й був «чорним роком» для Папи Бенедикта через трагічну загибель Мануели Каманьї, однієї з сестер громади «Memores Domini», що належала до невеликої Папської сім’ї. Монс. Генсвайн підтвердив це, додавши, що «навіть сенсаційні висловлювання ЗМІ тих років так не зачіпали серце Папи, як смерть Мануели».

Німецький прелат вніс ясність і в чутки, пов’язані із зреченням Папи Ратцінгера з престолу. Він підтвердив, що це був плід внутрішніх роздумів, а не зовнішніх подій.

«Потрібно сказати це раз і назавжди, з усією ясністю: Бенедикт пішов не через бідного і поганого камердинера, не через ласі шматочки, які були в його покоях і стали фальшивою монетою “Ватилікса”, котра видається у всьому світі за злитки чистого золота. Жоден зрадник, “ворон” або журналіст не були в стані підштовхнути його до подібного рішення. Скандал був надто незначний для такого рішення, що ще більше підкреслює велич цього добре продуманого кроку, що має тисячолітнє історичне значення».

Це був також «революційний крок»:

“Таким чином з моменту обрання його наступника Папи Франциска – 13 березня 2016 року – у нас не “два Папи”, а понтифікат, “розширений” активною і споглядальною частинами. Ось чому Бенедикт ніколи не відмовлявся ні від свого імені, ні від білих шат. Ось чому правильно звертатися до нього як і раніше “Ваша Святість”. Крім того, він пішов не в ізольований монастир, а в монастир всередині Ватикану, ніби відійшовши в сторону на крок, щоб поступитися місцем своєму наступникові і новому етапу в історії папства, яку він подібним кроком збагатив, внісши в неї верховенство молитви і співучасті» .

«Тільки Ратцінгер міг дозволити собі подібне, – додав до сказаного дон Регол. – Багато хто з його попередників думали про це, принаймні судячи за наявними у нас свідченнями, але ніхто не захотів зробити подібний крок. Він же зробив його, і це був плід післясоборних богословських роздумів. У тлумаченнях деяких богословів ми бачимо підтвердження того, що в зреченні від активного служіння ця людина, одягнена у функції папства, залишається Папою як таким. Раніше це було неможливо».

Завершуючи презентацію своєї книги, дон Регол зауважив, що, вивчаючи документи, важливо користуватися ними, а не дозволяти їм маніпулювати собою.