Святий Максиміліан Кольбе: Лицар Непорочної серед океану жорстокості

Історія святого мученика о. Максиміліана Кольбе, ОБМ конвентуальних, пам’ять якого Церква спогадує напередодні урочистості Внебовзяття Пречистої Діви Марії, є однією зі світлих історій християнського героїзму. Він відійшов по вічну нагороду 14 серпня 1941 р., вбитий у нацистському концентраційному таборі Аушвіц. Папа Франциск, відвідуючи нещодавно Польщу, молився в його камері саме в 75-ту річницю винесення смертного вироку.

Польського францисканця о. Максиміліана Кольбе знають як «Лицаря Непорочної». Відзначаючись з дитинства набожністю до Пречистої Діви Марії, 1917 року, коли через Європу проходили армії учасників першої світової війни, священик заснував християнський рух «Воїнство Непорочної Діви Марії», завданням якого було через поширення набожності до Пречистої Діви, протистояти тоталітарній пропаганді, яка поширювалася в міжвоєнний період.

Оскільки стан здоров’я, не зважаючи на його обдарування, не дозволяв священикові займатися проповідуванням та викладанням, з дозволу настоятелів він повністю присвятив своє служіння «Воїнству», яке здобувало прихильників серед католиків, що належали до різних суспільних верств. Душпастир добре усвідомлював важливість засобів комунікації в душпастирстві, а тому заснував часопис «Лицар Непорочної», а згодом з його ініціативи постав осередок-видавництво «Niepokalanow», тобто «Містечко Непорочної».

Спонукуваний місійним духом, отець Кольбе поширював «Воїнство Непорочної» в Японії та Індії, однак, недуга змусила його повернутися до Польщі, саме в той час, як нацистські війська вторглися до країни. Францисканці, які давали притулок біженцям, між якими були численні євреї, стали об’єктом переслідування. Отця Максиміліана заарештовано, і 28 травня 1941 року він переступив через ворота Аушвіцу.

У цьому осередкові жахіть Лицар Непорочної о. Кольбе прожив останній і найблагородніший етап свого земного життя. Втративши ім’я та чернечу рясу, він став «номером 16670» та зазнав чимало страждань. Спочатку йому було доручено відвозити тіла померлих до крематорію. Але у місці, в якому «мистецтво жорстокості» набрало витончених форм, гідність священика та мужа віри сяяла, немов діамант. Для численних в’язнів він став джерелом підбадьорення та розради.

Через деякий час о. Кольбе переведено до 14-го блоку, в’язні якого були призначені до польових робіт. Одному з них вдалося втекти. Як покарання, командування табору вибрало 10-х в’язнів, засудивши їх на голодну смерть. Одним з них був молодий сержант Францішек Ґайовнічек, який, почувши про вирок, заплакав, кажучи, що вже не побачить свою дружину та малих дітей. Тоді о. Максимілян зробив свій останній лицарський крок, виступивши вперед і заявивши, що піде до бункеру замість нього, викликавши неабияке здивування присутніх.

Мученицька смерть була повільною. У бункері, розраджувані словами й молитвами отця Кольбе, один за одним гасли голоси засуджених. Через два тижні четверо з них ще залишалися живими, тому есесівці вирішили відібрати їм життя за допомогою смертельної ін’єкції. Тримаючи за руку лікаря, який його вбивав, о. Максимілян промовив: «Ви нічого не зрозуміли в житті. Ненависть нінащо не придатна. Лише любов творить…», – а його останніми словами була молитва до Богородиці. Наступного дня, в урочистість Внебовзяття, тіло Лицаря Непорочної було кремоване.

Блаженний Папа Павло VI беатифікував о. Максиміліана Кольбе 17 жовтня 1971 року. Особливим гостем урочистості був врятований ним Францішек Ґайовнічек. А 10 жовтня 1982 року святий Іван Павло ІІ проголосив благородного францисканця святим.