Слово Блаженнішого Святослава під час молитви на Личаківському цвинтарі за загиблих в АТО воїнів і волонтерів

Високопреосвященні і преосвященні владики!
Всечесні отці!
Дорогі наші рідні і близькі, друзі і знайомі наших новітніх Героїв України!

У цих днях тут, у Львові, відбувається чергова річна зустріч Синоду Єпископів Української Греко-Католицької Церкви. Сюди приїхали сорок єпископів нашої Церкви з цілого світу: з Канади, США, Бразилії, Аргентини, Австралії, Англії, Франції, Німеччини, Італії, Іспанії, Польщі, всі наші єпископи з України, представники наших громад з Казахстану, Білорусі, Румунії.

Але будучи тут, на рідній українській землі, ми хотіли приїхати сюди, на Личаківське кладовище, щоби стати перед могилами наших Героїв – військовослужбовців і волонтерів, які поклали своє життя на вівтар України. Їхня жертва, яку вони так склали цілопально, є нашим великим скарбом – і духовним, і національним. Скарбом, який стане наріжним каменем нової оновленої вільної незалежної України. Духовним скарбом, на прикладі якого будуть виховуватися покоління нових українців. На прикладі, яких ми будемо вчитися любові, патріотизму, всього того, що є найсвітлішого і найкращого у людській душі. І тут, стоячи перед їхніми могилами, ми хочемо їх вшанувати, перед ними схилити нашу голову, скласти їм нашу найглибшу шану.

У тих таких драматичних днях наш український народ так спонтанного, але так глибоко висловив християнське розуміння геройської смерті. Сьогодні навіть малі діти знають ці слова: «Герої не вмирають». Бо ми знаємо, як християни, що героєм людину може зробити не ненависть до ворогів, а героєм людину може зробити лише любов до своєї Батьківщини, до своєї родини і всього, що ми маємо найсвятішого і найріднішого у нашому серці. І та людина, що має в серці любов, здатну на героїзм, насправді не вмирає. Бо любов, яка походить від Бога – сильніша за смерть. Тому сьогодні, коли ми дивимося в очі хлопців, які з вічності на нас споглядають, то ми відчуваємо, що вони – живі, вони є з нами, нас чують і бачать і тут є з нами присутні.

Хоча ми говоримо про них, як про наш скарб, – духовний і національний, – але їхня смерть болить нам усім, а найперше болить вам, найріднішим. Тому ми, ваші владики, прийшли до вас сьогодні. Ми не можемо повернути назад з вічності ваших найдорожчих, яким би ще жити і жити, любити, будувати, народжувати дітей і виховувати їх. Але ми можемо бути з вами і розділити ваш біль. Ми дуже хотіли бути з вами сьогодні, щоби той біль увібрати в себе. І, коли наші єпископи потім роз’їдуться по всіх куточках земної кулі, то розкажуть світові про біль України. Бо вони є свідками тієї правди і кривди, що діється сьогодні в Україні.

Тому, я дуже дякую, що ви прийшли сьогодні, щоби з нами помолитися. Ми хочемо торкнутися вашого болю і піти разом з вами на могилу ваших рідних, разом бути і молитися, співпереживати і ділитися тим, що маємо, тим, що вміємо, тим, що знаємо…

Нехай Всемилостивий Господь, який є джерелом любові, життя і воскресіння, упокоїть у своїх вічних обителях наших Героїв України, а нас навчить любити, любити їх, любити один одного, Батьківщину і Бога, у якому є запевнення нашої перемоги. Бо добро завжди перемагає зло, а любов є сильніша за всяке зло, ненависть, любов сильніша за смерть!

+ Святослав