До милосердного та відповідального служіння закликав нововисвячених єпископів Папа Франциск

«Найбільший скарб, який ви можете забрати із собою з Риму на початку вашого єпископського служіння, – це усвідомлення милосердя, з яким Господь на вас поглянув та вибрав» – наголосив Папа Франциск, приймаючи у п’ятницю, 16 вересня 2016 р., у Климентинському залі Апостольського палацу новисвячених єпископів з усього світу, які з’їхались до Риму, щоб взяти участь у традиційних щорічних спеціальних курсах, організованих Конгрегацією в справах єпископів та Конгрегацією для Східних Церков для ієрархів, висвячених протягом минулого року.

«Мені дуже приємно, що можу прийняти вас та поділитись із вами деякими думками, що надійшли до серця Наступника Петра в той час, коли бачу перед собою тих, кого «впіймало» Боже серце для проводу Його Святого Народу», – продовжив Вселенський Архиєрей, говорячи на початку про тремтіння з приводу того, що Господь перший нас полюбив. Бог випередив нас у любові, «впіймав» на гачок Свого надзвичайного милосердя. «Я добре знаю, що вас ще наповнює хвилювання, спогадуючи Його покликання, висловлене голосом Церкви, Його Нареченої. Але ви не є першими, хто відчув таке тремтіння», – мовив Папа, наводячи у приклад пророка Мойсея, якому Бог доручив звіщати вибраному народові Своє святе ім’я. А цього разу Господь забажав промовити ім’я кожного із нововисвячених єпископів, щоб вони, у свою чергу, звіщали Боже ім’я довіреному їм народові. На думку Вселенського Архиєрея, подібні відчуття трепету відчували також Натанаїл та самаритянка, яка вказала мешканцям своєї околиці на Ісуса Христа як на джерело живої води. При цьому Папа наголосив, що Слово, яке здатне втамувати голод та спрагу людей, є на устах єпископів.

Але й апостоли відчували тремтіння перед їхнім вибором на найближчих учнів Ісуса Христа, зокрема, коли бачили велич Бога, Який об’являється дітям та покірним і приховує Своє єство перед зарозумілими та гордими. Вказуючи на апостолів, Святіший Отець закликав нововисвячених єпископів уникати лицемірства самодостатності та ввіритись, немов діти, Тому, Хто виявляє Своє Царство найменшим. Папа наголосив на важливості усвідомлення того, що Господь насправді знає хто ми є і що Він не лякається нашої незначущості. Єпископ повинен ввіритися Богові, бо це Господь, а не людина, довершить розпочату єпископську місію. Сьогодні багато людей надягають маски та ховаються, не бажають пізнати Того, Хто є Найбільший і Хто не погорджує нашою незначущістю та не докоряє нам за наші слабкості.

А нав’язуючи до Року Милосердя та переходу через Святі Двері ватиканської базиліки, Вселенський Архиєрей заохотив нововисвячених Ієрархів дозволити, щоб Ісус доторкнувся до них Своїм безмежним милосердям. «Найбільший скарб, який ви можете забрати із собою з Риму на початку вашого єпископського служіння, – це усвідомлення милосердя, з яким Господь на вас поглянув та вибрав», – молив Папа до нових єпископів Католицької Церкви, заохочуючи їх ніколи не втрачати впевненість у тому, що Господь в жодному разі їх не залишить, адже вони є єпископами Церкви, учасниками єдиного Єпископату, членами неподільної Колегії, покірними паростками, міцно вщепленими у Самого Христа.

Далі Папа наголосив на необхідності душапастирського милосердя в кожній дієцезії та єпархії: «Не бійтесь вказувати на Милосердя, як на підсумок усього того, що пропонує Бог світові, бо нічого більшого людське серце не може й бажати». Святіший Отець пригадав також слова свого попередника, Папа Венедикта XVI, про те, що у милосерді виявляється природа Господа Бога: Його святість, сила правди та любові; саме милосердя є тим способом, який обирає Господь, щоб протистояти силам темряви. Тому, протиставляючись силам зла, єпископ повинен бути завжди впевненим у тій покірній потузі, якою Господь стукає до серця кожної людини, тобто, – у святості, правді та любові. Підсумовуючи роздуми про душпастирство милосердя, Папа зазначив, що ним є ніщо інше, як зробити із Церков, що довірені кожному єпископові, доми, де мешкає святість, правда та любов.

Серед іншого Вселенський Архиєрей дав також нововисвяченим єпископам три поради для їхнього нового служіння. Перш усього заохотив їх бути іконою Милосердя, тієї єдиної сили, яка здатна назавжди притягнути та зачарувати людське серце. Навіть розбійник, що був розп’ятий поруч із Ісусом, в останній момент свого життя дозволив Божій любові доторкнутись до нього. Можна проігнорувати бога, який є далеким та байдужим, але Бога, Який з любові є таким близьким до людини, що аж дає себе поранити та прибити до хреста, не можна залишити поза увагою та не бути ним зачарованим. «Доброзичливість, краса, правда, любов, добро – ось що ми можемо запропонувати цьому блукаючому світові, навіть, якщо й у надщерблених посудинах». Святіший Отець підкреслив, що тут мова йде не про те, щоб притягнути до своєї особи, зачарувати собою, що є великою небезпекою і що сьогодні відштовхує багатьох людей, які чують такого нарцизтичного священика чи єпископа, але притягнути до Бога, зачарувати красою Божого милосердя.

Другою порадою Папи було те, щоб нові єпископи, плекаючи глибокі особисті стосунки з Господом Богом, дбали про структури втаємничення Божого народу у християнські правди, зокрема, про семінарії. Не потрібно спокушатися числом семінаристів, але необхідно дбати про якість вихованців. Цьому сприяє батьківське піклування єпископа про своїх семінаристів, яких треба виховувати так, щоб вони зростали аж до того пункту, коли почуватимуться вільними та спокійними «у Бозі», подібно я дитинка, що прокидається в обіймах своєї матері.

А вміння супроводжувати повірених вірних – це була третя порада Папи для нововисвячених єпископів. Євангельський самаритяни, який прийшов на допомогу побитому розбійниками чоловікові, є добрим прикладом того, як слід піклуватись про потребуючих. Люди потребують нашого милосердя, можливо навіть не свідомо, але вони його постійно шукають, адже вони розуміють, що є поранені гріхом. Папа, зокрема, зупинився на тому, що самаритянин «супроводив» пораненого чоловіка аж до заїзду, тобто, розділив з ним його важку долю. А потім ще й потурбувався про його майбутнє. Милосердя – це щось подібне, цілий безперервний ланцюжок конкретних добрих вчинків, які можемо підсумувати словом «супроводжувати». «Будьте єпископами, у який серце зранене таким милосердям, а отже, невтомними у покірному завданні супроводжувати людини, яку Господь «випадково» поклав на вашому шляху», – мовив Вселенський Архиєрей, закликаючи, перш усього, щоб нові Ієрархи з терпеливою турботливістю супроводжуйте своє духовенство, були близькими до духовених осіб у своїх дієцезіях та єпархіях, будучи, зокрема, уважними та відповідальними у приготуванні кандидатів до священства. І, без сумніву, не можуть залишитись поза особливою увагою кожного єпископа сім’ї, особливо поранені родини.

«Дорогі Брати, тепер разом помолимось і я з усього серця пастиря, батька та брата уділю вам моє благословення. […] Благословляючи вас, я благатиму у Нього, щоб крокував разом з вами і щоб додававав вам мужності прямувати з Ним», – сказав Папа Франциск, закінчуючи промову до нововислячиних єпископів.