У Патріаршому соборі Воскресіння Христового відсвяткували 40 років єпископських свячень Блаженнішого Любомира (Гузара)

2 квітня в Патріаршому соборі Воскресіння Христового урочистою Літургією відсвяткували 40 років архиєрейської хіротонії Архиєпископа-емерита Блаженнішого Любомира (Гузара).

Літургію очолив Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав. Із ним співслужили одинадцять єпископів: Архиєпископ Клаудіо Гуджеротті, Апостольський нунцій в Україні, владика Богдан (Дзюрах), Секретар Синоду Єпископів УГКЦ, владика Михайло (Колтун), Єпарх Сокальсько-Жовківський, владика Ярослав (Приріз), Єпарх Самбірсько-Дрогобицький, владика Гліб (Лончина), Єпарх єпархії Пресвятої родини із Лондона, владика Степан (Меньок), Екзарх Донецький, владика Йосафат (Говера), Екзарх Луцький, владика Василій (Тучапець), Екзарх Харківський, владика Михайло (Бубній), Екзарх Одеський, владика Йосиф (Мілян), Єпископ-помічник Київської архиєпархії, владика Теодор (Мартинюк), Єпископ-помічник, Тернопільсько-Зборівської архиєпархії, владика Йосафат (Мощич), Єпископ-помічник Івано-Франківської архиєпархії, та владика Марко, єпископ Вірменської Апостольської Церкви,

Сам ювіляр пізніше теж приєднався до молитви за дар його свячення.

Блаженніший Любомир витворив нове обличчя Церкви

У своєму привітальному слові Предстоятель УГКЦ Блаженніший Святослав зауважив, що цього року ми святкуємо 125-річницю від дня народження патріарха Йосифа. «Ми намагаємося осмислити постать і спадок патріарха Йосифа… І якраз цього патріаршого року, саме сьогодні, 2 квітня, Господь Бог дарує нам ще один знаменний ювілей – 2 квітня 1977 року відбулася подія, яка мала вирішальний вплив на майбутнє нашої Церкви як в Україні, так і на поселеннях. Відбулася подія незнана, тиха, навіть таємна, без зайвих почестей, шуму. Саме сьогодні 40 років тому великий духовний батько, старець нашої Церкви, батько українського народу Блаженніший Любомир кардинал Гузар з рук патріарха Йосифа отримав архиєрейську хіротонію, єпископські свячення.

Говорячи про значимість постаті Блаженнішого Любомира, Глава Церкви відзначив, що «Блаженніший витворив нове обличчя Церкви, нове обличчя і стиль єпископського служіння, не як того, хто панує, а того, хто служить». «Його Господь покликав бути першим серед нас і він став нашим рабом. Віддав усе, що має, на служіння своєї Церкви. Блаженніший Любомир витворив новий стиль єпископського служіння не як князя Церкви, а як слуги, який прийшов не для того, аби йому служили, а щоб послужити, і навіть життя своє віддати для служіння багатьох».

Не піддається жодним світським спокусам влади, панування, почестей і людської пошани

Для виголошення святкової проповіді Глава Церкви передав слово людині, яка пропрацювала і прожила з Блаженнішим Любомиром під одним дахом багато років, – владиці Богданові (Дзюраху).

У своєму слові владика Богдан пригадав, як нещодавно, на другу неділю Великого посту, повернувся з відрядження з-за кордону. «Ми сіли за вечірнім столом у нашому помешканні. І Блаженніший між іншим, як він уміє, добрим голосом сказав: «Минуло два тижні Великого посту. А чи по нас уже щось видно? А чи по нас вже щось видно?» – двічі повторив він. Очевидно, що йому не йшлося про те, аби відзначити, що ми трошки похудали за ці два тижні. Ішлося про щось набагато важливіше, що є суттю християнського покликання. А саме про те, наскільки ми вже впродовж того часу подолали в собі того старого чоловіка, наскільки уподібнилися до нашого Господа в наших думках, словах, прагненнях і вчинках», – розповів єпископ.

«До кінця Великого посту, – просить застановитися, – залишилося ще два тижні. І ми ще можемо поставити собі це контрольне запитання: а по нас уже щось видно?.. Я бажав би, аби ми всі направду переймалися Божим словом. Але про одну людину можу сказати з певністю, по ньому вже багато видно. Ідеться про людину, яка сорок років тому з рук ісповідника віри прийняла дар повноти священства. Велику владу дав йому Господь. Він її використовував і понині використовує для тихого смиренного служіння. Не піддається жодним світським спокусам влади, панування, почестей і людської пошани. Він радше їх уникає, а не шукає», – сказав владика Богдан про Блаженнішого Любомира.

Владика пригадав, як святкували 75-ліття Блаженнішого Любомира. Як він упирався, не хотів, аби це робили. «Він розуміє, що людська шана і визнання не приходить від зовнішньої влади, від атрибутів зовнішнього уряду, тому зумів спокійно відійти від свого уряду, довіряючи Церкву і її провід Божому провидінню. Він міг спокійно і покірно віддати самого себе і свою Церкву в руки Божі», – вважає Секретар Синоду УГКЦ.

Владика пригадав, як шість років тому, «коли ми трошки були стривожені його рішенням, хтось дуже слушно зауважив: у той час, коли в Україні спостерігається шалена гонитва за владою, він, маючи найбільшу владу в Церкві, не побоявся відпустити її і добровільно відійти». «По ньому вже так багато видно, що той життєвий шлях, яким він іде з Ісусом, не проходить на даремно, його слово, його Божа наука стає для нього мірилом поведінки і щоденного життя», – вважає владика Богдан.

Єпископ попрохав «оточити нашого Блаженнішого Любомира любов’ю, аби Господь Бог кріпив його на силах, щоб він міг ще довго служити на Божу славу і добро нашій Церкві».

«А для себе просімо за дар могти йти за Ісусом дорогою любові, дорогою покірного і смиренного служіння», – насамкінець попросив проповідник.