Важкі питання. Про приступання до Причастя розлучених, які вступили в новий позашлюбний зв’язок і «Amoris Laetitia»

ПИТАННЯ: Питання приступання до Причастя тих, що вчинили розлучення і вступили у іншу «шлюбну» спільноту належить до сфери Божественного чи церковного права? Якщо до церковного, то чи може Папа Римський змінити цей закон? Як потрібно тлумачити приписи «Amoris Laetitia» стосовно цього питання?

ВІДПОВІДЬ: Коли виникає будь-яке богословське питання, то необхідно відштовхуватись від Божественного Одкровення. Тема, заторкнута в питанні, присутня у низці питань, які піднімає Святе Письмо, і вона не належить до сфери церковного права, а до істин нашої віри.

В першому Посланні до коринтян знаходимо такі слова: «Тому хто буде їсти хліб або пити чашу Господню недостойно, буде винний за тіло і кров Господню. Хай, отже, кожний випробує себе самого і тоді їсть цей хліб і п’є цю чашу. Бо той, хто їсть і п’є, не розрізняючи Господнього тіла, суд собі їсть і п’є.» (1 Кор. 11,27-29).

Звернімо увагу на слово «недостойно». Очевидно, що не йдеться про ту недостойність, через яку жодна людина не могла би приступити до Причастя. Саме тому в латинському обряді перед Причастям молитва говорить: «Господи, я – недостойний, щоб ти увійшов під покрівлю мою, але скажи тільки слово і буде оздоровлена душа моя». Згідно із тлумаченням, яке св. Тома Аквінський дає Павловому застереженню «недостойно», це означає «намір робити тяжкий гріх, або присутність такого гріха в минулому, за який людина не покаялась». Також св. Тома каже, що «не розрізняє Тіла Господнього той, хто приймає його як всяку іншу їжу».

Тому, в першу чергу, потрібно визначити чи статус того, хто розлучився й увійшов у новий «шлюб» є тільки питанням церковної дисципліни, чи він торкається самої суті християнської віри.
Спершу потрібно звернути увагу на слова Господа: «Хто відпускає свою жінку й бере другу, чужоложить з нею. І коли жінка покине свого чоловіка й вийде за іншого, – чужоложить» (Мк. 10,11-12). Ці слова Ісуса Христа підтверджують, що незаконність другого шлюбу після розлучення належить до сфери Божественного права і не була встановлена Церквою у вигляді дисциплінарного правила. Нерозривність подружнього зв’язку, навіть при розлученні, який є підкріпленим державним законом, належить до сфери віровчення, викладеного Господом. «Ось чому чоловік покине свого батька – матір і пристане до жінки своєї, й обоє будуть одним тілом; тому вже не двоє, лише – одне тіло. Що, отже, злучить Бог, людина хай не розлучає.» (Мк. 10,7-9).
Тому статус того, хто розлучився і вступив в новий союз, цілком очевидно противиться волі Господа.

Також в першому Посланні до Коринтян говориться про тяжкі гріхи, які закривають вхід до Царства Небесного, якщо людина в них не розкається: «Чи ж не знаєте, що неправедні царства Божого не успадкують? Не обманюйте себе! Ані розпусники, ані ідолопоклонники, ані перелюбники, ані розгнуздані, ані мужоложники, ані злодії, ані зажерливі, ані п’яниці, ані злоріки, ані грабіжники – царства Божого не успадкують.» (1 Кор. 6,9-10). А ті, хто розлучився і вступив у новий союз, належать до категорії тих, хто об’єктивно живе у ситуації перелюбу. «Людина, яка входить в новий шлюб, опиняється в ситуації публічного і постійного перелюбу», – говорить нам Катехизм Католицької Церкви в точці 2384. ККЦ це підтверджує також і цитатою із Отців Церкви: «Якщо чоловік відділиться від своєї жінки і зійдеться з іншою, він сам стає перелюбником і примушує цю жінку чинити перелюб; так само і жінка, яка з ним живе – перелюбниця, тому, що живе з чоловіком іншої» (Св. Василій Кесарійський).

Висновок очевидний: хто перебуває в стані публічного і постійного перелюбу, перебуває у стані, який суперечить Божому замислу про шлюб. Це – категорія людей, які не можуть приступати до Святих Таїнств, згідно зі словами св. апостола Павла: «Хто буде їсти хліб цей, або питиме чашу Господню недостойно, винний буде Тіла і Крові Господніх». Тут не справа в тому «допускати» чи «не допускати»: сама об’єктивна ситуація є перепоною до цього, а аж ніяк, не церковні заборони. Документи Церкви тільки підтверджують і пояснюють цю Божественну постанову.

Для того, щоб розлучені й знову «вінчані» могли приступати до Святого Причастя, отримавши попередньо розгрішення у Таїнстві Сповіді нема жодної необхідності, щоб Папа Римський вносив якісь зміни. Відпущення гріхів й причастя (коли можна уникнути згіршення вірних) можливі в тому випадку, коли пара, навіть знаходячись в неврегульованому статусі, який не можливо змінити, живе в чистоті й перебуває в стані Божої милості.

Текст постсинодального повчання Папи Франциска «Amoris Laetitia» сповнений душпастирського милосердя до тих, хто перебуває у ситуації, яка не відповідає вченню Ісуса про шлюб і людську любов. Якщо вчитуватись в текст повчання, без журналістських тлумачень, то ми не знайдемо в ньому розриву з Вченням Церкви, а тільки розвиток Вчення, особливо в тому, що стосується душпастирської опіки тих, кому не вдається жити згідно з євангельською логікою.

Деякі висловлювання «Amoris Laetitia» викликали суперечки, особливо стосовно 8 глави, в якій йдеться саме про тих, хто розійшовся і вступив у новий союз. Деякі фрази у цій главі можуть отримувати різне трактування, але при уважному прочитанні, там не залишається місця для можливості причастя второвінчаних.

Для правильного прочитання «Amoris Laetitia» необхідно пам’ятати, що розвиток Вчення Церкви відбувається під проводом Святого Духа, Який провадить до повного пізнання істини, але ніколи не суперечить Вченню Церкви чи відкидає його.

Тому «Amoris Laetitia» необхідно читати у світлі попередніх заяв Учительського Уряду Церкви й 8 глава не може бути винятком. В параграфі 299 Папа Франциск стверджує: «Я приймаю зауваження немалої кількості Отців Синоду, які бажали заявити, що охрещених, які розлучилися і заключили новий громадянський союз, потрібно всіма способами притягувати до християнських спільнот, уникаючи при цьому будь-яких приводів до згіршення».

Для тлумачення слів про згіршення варто звернутися до Заявви Папської ради з питань тлумачення законодавчих текстів стосовно дозволу Причастя для тих, що розлучилися й вступили в новий союз (2000): «У ситуації тяжкого гріха не перебувають ті, хто розлучився і вступив у новий союз, які через серйозні причини такі, як для прикладу, виховання дітей, не можуть повністю виконати вимогу розійтися, але приймають на себе зобов’язання жити у повній повздержливості, тобто, утримання від властивих подружніх актів і відповідно до цього зобов’язання отримують розгрішення в Таїнстві Покаяння. Оскільки факт, що вони не живуть як чоловік і жінка не є публічним, а статус второвінчаних залишається публічним, то вони можуть приступати до Причастя тільки при умові, що уникається згіршення».

У примітці до параграфу 351 «Amoris Laetitia» говориться про допомогу Таїнств. Проте, це зовсім не означає причастя второвінчаних, чия ситуація не відповідає вимогам вище процитованого документу. Йдеться про тих, хто відмовився від перелюбу, тобто, перебуває у стані благодаті. Тобто, тільки ті, хто може отримати розгрішення, можуть приступати до Причастя, при умові уникання згіршення. Причастя ж у стані гріха було б ще одним гріхом.

У примітці до параграфу 298 Папа констатує, що багато хто, знаючи про запропоновану Церквою можливість жити разом як брат і сестра, приймаючи це, переживають відповідні труднощі.
Будь-яка інша інтерпретація привела б до твердження, що шоста Божа заповідь, яка забороняє сексуальні стосунки поза шлюбом, має якісь виключення, а це б відверто суперечило об’явленому Святому Письму Божому задуму про любов та шлюб.