Що таке Покликання

Кожна людина має покликання, яке Бог дарує перед народженням.

“Учителю благий, що мені робити, щоб успадкувати життя вічне”?

Кожне покликання завжди є даром самого Бога. Дуже гарно говорить про покликання як Божий дар пророк Єремія: „І надійшло до мене таке слово Господнє:

“Перш, ніж я уклав тебе в утробі, я знав тебе; і перш ніж ти вийшов з лона, освятив я тебе: пророком для народів я тебе призначив” (Єр 1, 5). Про це говорить також сам Христос, який каже до своїх учнів: „Не ви мене вибрали, але Я вас вибрав” (Iв 15. 16). Ці слова Святого Письма об’являють нам правду про те, що кожне покликання – це особистий дар, яким Господь Бог обдаровує кожну людину. Ще перед народженням Бог Творець дає покликання кожній людині. Гарним також свідченням того, що Бог дає покликання ще перед народженням є покликання Пресвятої Богородиці.

Вже у першій Книзі Святого Письма Бог Творець об’являє свій спасительний задум, про те, що народиться Та, яка своєю п’ятою розчавить голову змієві (Бут. 3, 15). Господь Бог у своєму Провидінні ще перед віками вибрав і дав покликання Пресвятій Богородиці. Господь Бог має свій конкретний план для кожної людини, менший чи більший, але в очах Божих він є важливий та неповторний.

Нажаль, на сьогоднішній день є ще багато таких людей, які думають, що хлопець чи дівчина вибирають монаше життя лише тому, що їм не вдалося чи не пощастило у мирському житті.

Кожна людина має покликання. Нема такої людини, яка б не мала покликання. Однак, перше, ніж відповісти на Боже покликання, кожна людина повинна його пізнати. Серед всіх покликань велику гідність займає покликання до монашого та священичого стану. На жаль, на сьогоднішній день є ще багато таких людей, які думають, що хлопець чи дівчина вибирають монаше життя лише тому, що їм не вдалося чи не пощастило у мирському житті. Таке думання є помилковим, бо ж покликання до монашого життя чи священичого стану – це особливий Божий дар, яким Господь обдаровує ту людину, яку Він сам кличе собі на службу і службу для народу, з якого вона походить. Очевидно, що покликання до монашого життя чи священичого стану не є чимсь вищим від іншого покликання, наприклад, до подружнього життя. Те і те є Божим покликанням. Однак, покликання до монашого життя чи священичого стану є покликанням до чогось більшого. Власне до цього Христос кликав знатного чоловіка, який прийшов до Нього і питав, що має ще зробити, щоб осягнути Царство Небесне (Лк 18, 18-23), цей чоловік був побожним, він виконував всі Заповіді, йому нічого не бракувало, бо був багатим. Однак він, десь там у глибині свого серця відчував, що має покликання до чогось більшого, але не знав до чого. Власне тому він прийшов до Христа, прийшов, щоб спитати Його до чого ж більшого він має покликання, і Христос відразу йому відповів: „Продай усе … тоді прийди і йди слідом за мною!” (Лк 18, 22). На превеликий жаль, він „зажурився вельми” (Лк 18, 23), а може і побоявся залишити усе і піти за Христом. Подібно буває сьогодні з багатьма молодими людьми, яких Господь кличе до монашого життя. Однак, вони бояться залишити світське життя або їхні батьки не дозволяють їм вибрати цей стан, бо бояться, що вони не залишать по собі дітей. Але ж, коли Господь кличе до монашого життя, Він кличе до чогось більшого, кличе, щоб ця людина залишила по собі не дві чи три дитини, але щоб вона залишила по собі тисячі дітей. Погляньте тільки, коли священик хрестить дитину, він її народжує духовно, народжує до вічного життя. Це – його духовна дитина. Або коли священик, монах чи монахиня своєю молитвою чи наукою навертають якусь людину до Бога, то вони її народжують, духовно народжують до вічного життя. Чи ж це не є батьківство? Та ж ці люди є батьками і матерями тисячі дітей, яких вони духовно народжують і виховують, щоби були добрими громадянами Царства Небесного та нашого суспільства.

Господь кличе до монашого життя, Він кличе до чогось більшого, кличе, щоб ця людина залишила по собі не дві чи три дитини, але щоб вона залишила по собі тисячі дітей.

Потрібно також знати, що покликання, яке Бог дає людині не має у собі найменшого знамення поневолення. Кожна людина цілковито у вільний спосіб може прийняти або відкинути його. Знатний чоловік, якого Христос покликав піти за Ним, на жаль, відкинув цей Його поклик (Лк 18,18-23).

Однак у Святому Письмі є багато інших фрагментів, де представлено, як людина, яку Христос кличе піти за Ним, вільно і без жадного примусу відповідає на Його поклик. Євангелист Іван у першій главі пише так: „Коли Іван Хреститель, побачивши ж … Ісуса, який надходив, – мовив: Ось Агнець Божий. Почули двоє учнів, як він оте сказав, та й пішли за Ісусом. Обернувшися ж Ісус і побачивши, що вони йдуть, мовив до них: Чого шукаєте! Ті ж Йому: Равві, – що означає: Учителю, – де перебуваєш! Відрік Він їм: Ходіть та подивіться. Пішли, отже, і побачили, де перебуває, і того дня залишилися в Нього” (їв 1. 36-39).

Покликання до монашого життя – це не тільки особлива Божа ласка для самої людини, але і для всієї її родини та суспільства.

Покликання до монашого життя – це не тільки особлива Божа ласка для самої людини, але і для всієї її родини та суспільства. Не всі родини сьогодні можуть похвалитися тим, що хтось з їхніх рідних є монахом чи монахинею. Не всі родини можуть мати певність, що хтось з їхньої родини постійно пам’ятає їх у своїх щоденних молитвах.

Кожне монаше покликання є даром також для Церкви та суспільства, з якого покликана особа виходить. Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженнійший Любомир Гузар у своєму зверненні до учасників Монашого Собору Української Греко-католицької Церкви Церкви сказав, що чернече життя „як у минулому, так і тепер, та й на майбутнє є цінним даром, який допомагає Церкві та підтримує її.”А документи II Ватиканського собору кажуть, що монаші спільноти, „своїм наслідуванням Христа Дівственного, Убогого та Послушного Отцю Небесному” виконують також важливу місійну діяльність серед свого народу .

Покликання є даром самого Бога, однак з іншого боку, сам Христос закликає просити у Господа за ревні покликання на Господній ниві,

Колись у давнину, коли якийсь граф чи князь будували нове місто, то разом з будовою царського палацу та охоронних мурів, будували храм і монастир. Робили вони це тому, бо знали, що там, де є монахи чи монахині, там завжди буде заноситися молитва до Бога за це місто та всіх його мешканців. Вони були переконані, якщо у їхньому місті будуть монахи і монахині, то це місто буде відзначатися високоморальними та патріотичними цінностями.

Покликання є даром самого Бога, однак з іншого боку, сам Христос закликає просити у Господа за ревні покликання на Господній ниві, “Жнива великі та робітників мало, Просіть, отже. Господаря жнив, щоб вислав робітників на свої жнива. (Мт 9,36,38)”

Цей заклик Христа вказує на те, що, як поодинокі особи, так і ціла Церква повинні дбати про нові і ревні покликання, які працювали б на Христовій ниві.

Бог від кожної людини очікує повного довір’я та готовості виконувати своє покликання, до якого Він її призначив.

Ця дбайливість, перш за все, повинна включати молитву за нові покликання та допомогу молодій людині відкрити своє покликання, яке дає їй Господь.

Тож обов’язком кожного християнина є молитися за нові і ревні покликання до монашого і священичого стану, яких сьогодні так бракує в Христові церкві. Неважливо, хто і яке має покликання. Важливим є те, щоб кожна людина молилась у наміренні тих, хто вже наслідує Христа у монашому чи священичому житті, а також у наміренні тих, кого Господь кличе до монашого і священичого стану.

Бог від кожної людини очікує повного довір’я та готовості виконувати своє покликання, до якого Він її призначив.

Тому молімся за покликання для нашої Церкви а молодь хай себе спитає: Чи Бог кличе мене бути Священиком або Сестрою?… Ідіть слідом за Ним, Ісус дасть вам сили як сказано у  Святому Письмі: «Я з тобою, і буду тебе пильнувати скрізь, куди підеш…» (Буття 28:15).

***

Ця стаття опублікована у №4 газети Церква і Життя, квітень 2017 рік