Папа: Прощаючи і виправляючи себе, станемо здатним в любові виправляти інших

Святий Дух, Дух прощення, Який усе вирішує в згоді, спонукає нас відкидати інші шляхи. На це звернув увагу Папа Франциск у своїй проповіді під час Святої Меси, яку він очолив у неділю, 4 червня 2017 р., на площі Святого Петра у Ватикані з нагоди П’ятидесятниці. Коментуючи біблійні читання, він зосередив свою увагу на «подвійній новизні»: Святий Дух збирає учнів «у новий народ», творячи в них «нові серця».

Діяння Святих Апостолів розповідають, що в день П’ятидесятниці Святий Дух зійшов з неба під видом вогняних язиків, після чого апостоли почали говорити іншими мовами. Як зауважив проповідник, Дух спочатку зійшов на кожного, а тоді спонукав їх до комунікації.

«Кожному Він дає дар, і всіх збирає в єдність. Іншими словами, той самий Дух творить розмаїття та єдність і, таким чином, формує новий народ, розмаїтий та об’єднаний: Вселенську Церкву», – сказав Наступник святого Петра, зазначаючи, що Він «від самого початку з фантазією та непередбачливістю» спричинюється до розквіту «нових і різних харизм», але, одночасно, «здійснює єдність», відновлюючи гармонію.

«Так щоб була єдність, яку задумав Бог, що не є одноманітністю, але єдністю в різноманітності», – сказав Папа, додаючи, що для цього необхідно уникати двох частих спокус, якими є «шукати відмінність без єдності» та «єдність без різноманітності».

Перше трапляється тоді, коли стаємо заскорузлими у наставленні виключності та замикаємося у власних особливостях, вважаючи себе кращими за інших чи завжди правими, стаючи «негнучкими сторожами минулого або авангардистами майбутнього, а не смиренними й вдячними дітьми Церкви». Протилежною спокусою є «обов’язок усе робити разом й однаково, думати так само», внаслідок чого втрачається свобода.

«Нашою молитвою до Святого Духа, отже, є просити благодать приймати Його єдність, погляд, який обіймає та любить, виходячи за межі особистих преференцій, приймати Його і нашу Церкву, взяти на себе тягар єдності між усіма, викорінити обмови, що сіють кукіль, та заздрощі, які отруюють, адже бути людьми Церкви означає бути людьми сопричастя. Просити також серця, яке буде серцем, що відчуває Церкву нашою матір’ю та нашим домом, гостинним і відкритим домом, де діляться різноформовою радістю Святого Духа», – сказав Святіший Отець.

Далі, у світлі євангельської розповіді про прихід воскреслого Ісуса до учнів, коли Він сказав їм: «Прийміть Духа Святого. Кому відпустите гріхи, тому відпустяться», – проповідник зауважив, що Ісус не судить апостолів за те, що Його покинули під час страстей, але «дарує їм Духа прощення».

«Святий Дух – це перший дар Воскреслого, який дається, насамперед, для того, аби прощати гріхи. Ось початок Церкви, ось клей, який тримає нас разом, цемент, який з’єднує цеглини дому: прощення. Тому що прощення – це дар величезної сили, найбільша любов, те, що тримає разом, не зважаючи ні нащо, запобігає руйнуванню, скріплює та зміцнює. Прощення звільняє серце та дає змогу розпочинати наново. Прощення дає надію, без прощення не будується Церква», – сказав Папа, додаючи:

«Дух прощення, Який усе вирішує у згоді, спонукає нас відкидати інші шляхи: поспішні дороги тих, які судять, безвихідні шляхи тих, які зачиняють всі двері, односторонні дороги тих, які критикують інших. Натомість, Святий Дух заохочує нас прямувати двосторонньою дорогою отриманого й дарованого прощення, Божого милосердя, яке перетворюється в любов до ближнього».

Заохотивши вірних просити благодаті «вчиняти дедалі кращим обличчя нашої Матері Церкви, оновлюючись прощенням і виправляючись», аби ставати здатними «виправляти інших в любові», Святіший Отець завершив проповідь молитвою: «Духу Святий, Господи, що перебуваєш у моєму серці та в серці Церкви, Ти, що провадиш Церкву вперед, формуючи її в різноманітності, прийди! Для того, щоб жити, ми потребуємо Тебе, немов воду: зійди знову на нас і навчи єдності, онови наші серця і навчи нас любиити так, як Ти нас любиш, прощати так, як Ти нам прощаєш».