5 фраз, які допоможуть твоїй дитині стати більш впевненою

Ці прості вирази є вирішальними для формування характеру…, а ще є такі, яких слід уникати за будь-яких обставин

Впевненість – це ключ до здорового розвитку особистості дитини. Від найменшого віку дитини, вчинки і слова батьків є вирішальними для того, щоб допомогти збудувати цю впевненість. Перший крок – це заохочувати дитину освоювати новий досвід, випробовувати те, що раніше було для неї недосяжним, однак не занадто небезпечне і не занадто легке. Здобуваючи впевненість, дитина розвиватиме дух відваги, любові та ентузіазму, дарований їй Богом. Завдяки цій впевненості, навіть найменші з дітей зрозуміють, що вони здатні зробити як самі, так і з допомогою інших.

У цьому розвитку роль батьків є вирішальною. Ми можемо наглядати за цим процесом навчання у середовищі, де намагаємось обмежити ризики. Ми показуємо їм шлях, але без критики чи порівняння. Ми будуємо їх впевненість, заохочуючи їх до наступних кроків, враховуючи темперамент і здібності дитини. Трохи по трохи, під обережний і позитивний супровід, наші малята виростають впевненими молодими чоловіками і жінками, готовими вийти у світ, віруючи в себе і в Бога.

Є кілька чудових фраз, які батькам слід часто використовувати, супроводжуючи дитину на шляху до впевненості. Ми пропонуємо їх до Вашої уваги, а також кілька фраз, яких слід уникати.

Вирази, що додають дитині впевненості в собі:

«Вперед, спробуй!»

Цих два простих слова є дуже важливими у відносинах батьки-діти, бо в багатьох випадках важливо не драматизувати можливі наслідки (успіх – це добре, але невдача – це теж непогано). Вони навчаться, що деколи найгірше, що може трапитись, не є настільки поганим. Погляньмо на такий приклад: «Спробуй вилізти по канаті! Подивимось, чи зможеш ти вилізти вище, ніж минулого разу. Якщо хочеш, я буду стояти внизу, щоб підстрахувати і спіймати тебе при потребі». Дитина знатиме, що не кінець світу, якщо вона не залізе до самого верху, але й також знатиме, що залізти хоч трохи вище – це вже перемога. Згодом, шляхом експериментів, впевненість дитини зросте. Вона зрозуміє, що їй вдалось зробити щось нового. Незважаючи на свій страх, їй це вдалось.

«Ти задоволений тим, що зробив?»

Запитувати дитину про те, як вона почувається – це один із шляхів краще її зрозуміти. Ми можемо зрозуміти, як дитина сприймає сама себе, а також відкриваємо можливість для дискусії. Першими оцінювачами не є батьки. Ми можемо показувати свої почуття і свої враження, не висуваючи вирішального судження. Сказати: «Я вважаю, що твій малюнок дійсно гарний» – це спосіб висловити дитині те, що ми відчуваємо, водночас поважаючи власну оцінку дитини. Натомість, сказати просто: «Він гарний!» – це ствердження, що робить нас суддями, а думку дитини (якщо вона відрізняється від нашої) робить недійсною.

“Ти дійсно організований”

Наша думка показує, що ми цінуємо те, що дитина зробила. Однак, оцінювання має бути чесним, щоб дитина сприйняла його як достовірне, тому не варто додавати перебільшених прикметників. «Вав, ти – найбільш організована дитина в світі!» – це вже явно занадто. Дитина буде краще розуміти реальність, якщо ти коментуватимеш щиро і реалістично.

«Мене турбує те, що…»

Бажано пояснювати дитині небезпеку, аніж просто зупиняти на шляху без пояснень. Батьки часто провокують тривогу в дітей, намагаючись захистити їх. Яка мама не казала: «Не ходи по краю – впадеш!»? З одного боку, дитина може не розуміти причини заборони; з іншого боку, говорити дитині, що вона впаде – це деколи найкращий спосіб насправді зробити так, щоб вона впала; вона може або хотіти доказати, що НЕ впаде і тому бути більш нерозсудливою, або ж перелякатись чи збентежитись попередженням і втратити рівновагу. Краще було б сказати так: «Ця стіна досить висока; краще відійди трохи далі від краю, щоб зменшити ризик падіння». Якщо ти не зупиниш дитину різко, а наведеш розумне пояснення, тоді дитина отримає краще розуміння ситуації.

«Ходімо зі мною – зробимо це разом»

Коли дитина є впевненою, тоді вона не відчуває загрози. Саме це дозволяє їй робити нові речі і експериментувати. Якщо ми кажемо дитині: «Спробуй це зробити – я вірю в тебе», то це допомагає їй розвинути автономію. Якщо здається, що дитина трохи невпевнена, ми можемо допомогти їй, поки вона не усвідомить, що зможе зробити це сама. Це – ключовий крок до того, щоб дитина стала здатною розвинути самовпевненість.

А тепер – ФРАЗИ, ЯКИХ СЛІД УНИКАТИ:

«Ти – найсильніший!» (чи наймудріший, найшвидший…)

Використання найвищого ступеня порівняння для опису дитини в спілкуванні з нею може мати зворотну дію. Дитина або повірить цьому і постійно відчуватиме потребу доказувати іншим свою силу, або ж не повірить через те, що знає, що це не базується на реальних фактах, і тому втратись впевненість та розвине відчуття небезпеки і неадекватності, бо бачитиме, що не відповідає тим ідеалам, які батьки проектують на неї.

«Застав себе!»

Батьки часто очікують багато чого від своїх дітей, заставляючи їх робити різного роду речі, не враховуючи обмеження їх енергії і розвитку. Ми не можемо змушувати своїх дітей заставляти себе до крайностей. Ми повинні враховувати темперамент дитини, а потім ми можемо стримувати їх, коли бачимо, що дитина є занадто впевненою, або ж заохочувати тоді, коли впевненості бракує.

Переклад: «Католицький оглядач» за матеріалами aleteia.org