Смерть вчиняє остаточним роздоріжжя, перед яким людина стоїть під час земного життя

«Сьогоднішнє богослужіння ще раз ставить нам перед очі реальність смерті, оживляючи у нас також і жаль з приводу розлуки з особами, які були нам близькими та чинили нам добро, але ця Літургія, перш усього, підсилює нашу надію за них та за нас самих», – мовив Святіший Отець у проповіді, яку він виголосив у п’ятницю, 3 листопада 2017 р., під час поминальної Святої Меси за 14-ох кардиналів і 137 архиєпископів та єпископів, які відійшли по вічну нагороду протягом останніх 12-ти місяців.

Цього дня Вселенський Архиєрей молився також і за Блаженнішого Любомира кардинала Гузара, що упокоївся у Бозі 31 травня 2017 року, за єпископа Харківсько-Запорізького РКЦ в Україні Станіслава Падевського, що відійшов до вічності 29 січня 2017 року та єпископа УГКЦ з Аргентини Михаїла Микицея, який відійшов по вічну нагороду 20 травня 2017 року.

Спершу Глава Католицької Церкви, коротко зупиняючись над першим біблійним читанням, призначеним на цю Літургію, пригадав слова із старозавітньої книги Даниїла про надію у воскресіння праведних: «І багато з тих, що сплять у поросі земному, прокинуться; одні на життя вічне, другі на вічний сором та на ганьбу». Очевидно, що мова йде про померлих, які поховані та «сплять» у землі; а пробудження від смерті не є очевидним поверненням до життя, адже одні прокинуться до вічного життя, а інші – до вічної ганьби.

Смерть вчиняє остаточним роздоріжжя, перед яким людина стоїть під час земного життя: шлях життя, тобто дорога, яка провадить до єдності з Богом, чи шлях смерті, тобто дорога, яка веде далеко від Нього. Як наголосив Папа, слово «багато», яке окреслює тих, які пробудяться до вічного життя, вказує на тих «багатьох», за кого пролляв Свою кров наш Спаситель Христос.

Далі Вселенський Архиєрей наголосив, що Ісус підсилює нашу надію, кажучи: «Я – хліб живий, що з неба зійшов, коли хтось цей хліб їстиме, житиме повіки» (Ів. 6, 51). Ці слова пригадують нам жертву Спасителя на хресті. Він прийняв смерть, щоб спасти людей, яких Отець дав Йому та які померли у рабстві гріха. Ісус став нашим братом, прийняв людську долю аж до смерті та Своєю любов’ю розбив ярмо смерті та відчинив нам двері життя. Живлячись Його Тілом та Кров’ю, ми єднаємось у Його вірній любові, що несе у собі надію на остаточну перемогу добра над злом, стражданням та смертю.

Святіший Отець підкреслив, що наша віра у воскресіння вчиняє нас людьми надії, а не безнадії, людьми життя, а не смерті, адже ця обітниця вічного життя закорінена в єднанні з воскреслим Христом. Ця надія, на переконання Папи, повинна допомогти нам, щоб не втратити довіри та завжди пам’ятати, що смерть не має останнього слова: останнє слово належить милосердній любові Отця, Який нас переображає та оживляє до вічного життя із Ним.

На закінчення Єпископ Риму пригадав, що головною особливістю християнина є трепетне очікування тієї фінальної зустрічі з Господом Богом. На це вказує уривок із Псалма, прочитаний під час Богослужіння: «Душа моя жадає Бога, Бога живого, – коли бо прийду й побачу обличчя Боже» (Пс. 42, 3). Ці слова були викарбувані у душах наших братів Кардиналів та Єпископів, яких у цей день спогадуємо: вони, послуживши Церкві та повіреним їм людям, залишили цей світ у перспективі вічності. Дякуючи Господеві за їхнє служіння Євангелію та Церкві, ми чуємо їхній голос, що повторює слова Апостола Павла: «Надія не розчаровує» (Рм. 5. 5). Бог є вірним і наша надія на Нього не є марною!