Глава УГКЦ: Справжній християнин уміє побачити присутнього Бога в потребуючій людині

Як часто сьогодні ми в Україні відчуваємо, що потребуємо Божої руки. Потребуємо Божої руки в наших особистих справах, у нашому суспільному житті. Як сьогодні Україна потребує не людської, а Божої руки, яка б її підняла, обновила і захистила. Де є та рука? Сьогодні Господь Бог дає на це глибоку відповідь… Наші з вами батьки, коли хотіли щось у Бога випросити, вони йшли і давали милостиню і просили жебрака молитися за них.

Про це сьогодні, у 22-гу неділю по Зісланні Свято Духа, говорив Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав під час проповіді до вірних у Патріаршому Соборі Воскресіння Христового, що в Києві.

Предстоятель звернув увагу вірних, що кожного разу, коли ми чуємо, зокрема у часі Божественної Літургії, читання Святого Євангелія, ми чуємо живий голос нашого Бога, який промовляє до нас. У своєму слові Господь нам себе об’являє. Слухаючи Божий голос, ми можемо пізнати, ким є наш Бог, яким Він є для того, щоб більше Його чути, більше Його розуміти, але найважливіше – щоби більше любити того Бога, який нас першим полюбив.

За словами проповідника, сьогодні ми чуємо у читанні Євангелія від Луки притчу про багача і Лазаря. У цій притчі Ісус Христос начебто малює дві сцени. «Одна сцена присвячена нашому з вами земному життю, різного роду стосункам між людьми. Бачимо образ багатого чоловіка, образ бідного чоловіка, спосіб їхнього життя, а відтак той світ, який їх зробив багатими чи бідними. Інша сцена – сцена життя вічного. Це є сцена небесної дійсності. Дійсність, яка показує нам, якою є вічність, до якої людина у тому земному житті прямує», розповів Блаженніший Святослав .

«Можемо сказати, – продовжив Архієрей, – що перша сцена є тимчасовою, хвилевою, такою, шо переминає. А друга сцена є вічною, яка начебто дає сенс попередній. Але що Лука хоче нам донести у цій притчі? Це те, що тих дві сцени мають цілком протилежну перспективу. Той, хто у першій сцені є багатий, у другій стає бідним. Той, хто у першій сцені розкушує, у другій сцені – у небесній дійсності – страждає. Між цими двома сценами є одна точка дотику, яка начебто є моментом істини, моментом, коли Господь Бог розставляє на своє місце. Цим моментом істини є смерть».

Ми бачимо, вважає духовний лідер греко-католиків, що смерть не є кінцем нашого життя, смерть є моментом істини нашого життя. Коли людина пізнає до кінця, ким вона є, якою остаточно є її мета. А властиво для чого Господь Бог дає їй в руки все, що вона має або те, чого прагне, але не посідає.

«Блаженні вбогі духом, бо їхнє є Царство Небесне».

«Сьогодні дуже часто вбогих, – каже Глава Церкви, – часто називаємо їх соціально незахищеними людьми, сучасне суспільство, економіка, політика вважають проблемою. Політики дуже часто намагаються використати чи купити тих людей, аби на їхній біді збудувати свій політичний успіх. Дуже часто успішність того чи іншого суспільства вимірюється, у першу чергу, по тому, наскільки увага і закону, і суспільної влади відстоює інтереси і потреби вбогих людей. Але ми християни в потребуючій особі повинні бачити не проблему, а присутнього між нами живого Бога – нашого Спасителя Ісуса Христа, який сам сказав про себе: Я є каменем спотикання і горою падіння», – просить задуматися Глава УГКЦ.

«Ми християни, – наголосив Архієрей, – вважаємо своїм обов’язком служити вбогому, не з якихось ідеологічних, економічних чи інших людських мотивів. Наше служіння ближньому, зокрема убогому, є неодмінною частиною Божественної Літургії – нашого з вами служіння нашому Богові. Справжній християнин уміє побачити присутнього Бога в потребуючій людині. Мудрий християнин уміє побачити, що простягнута рука жебрака, є рукою Божого милосердя простягнутою до нас».

«Не відкиньмо сьогодні тої Божої руки Лазаря. – просить Глава Церкви вірних. – Будьмо певні, що Господь Бог завжди є поруч нас, але наше спасіння, стоятимемо чи впадемо, відбувається перед нашими воротами на межі нашої з вами зустрічі з іншою людиною».