Папа: Перед обличчям гріхів дозвольмо Богові милосердитися над нами

Коли Бог дає людині дар, він є невідкличним: Бог не дає сьогодні, щоб забрати завтра. І коли Бог кличе, це покликання залишається на все життя. Такими думками Папа Франциск розпочав свою ранкову проповідь у понеділок, 6 листопада 2016 р., під час Святої Меси в каплиці «Дому святої Марти». Спонукою для цього стало перше читання, в якому святий Павло говорить про непохитність Божих дарів і покликання.

Як зауважив проповідник, в історії спасіння зустрічаємо три «дари і покликання Бога щодо Свого народу», всі з яких є невідкличними, тому що Бог завжди вірний. Ними є «дар обрання, обітниці та союзу». Так було з Авраамом, так є з кожним із нас.

«Кожен з нас є обраним, Божим обранцем. Кожен з нас носить Господню обітницю: “Ходи у моїй присутності, буть бездоганним і я тобі це вчиню”. І кожен з нас заключає з Господом союзи. Може їх укладати, а як не хоче, то є вільним і так чинити», – сказав Святіший Отець, додаючи:

«Це повинно також викликати запитання: як я відчуваю цю обраність? Чи може почуваюся випадковим християнином? Як я живу обітницею спасіння на своєму шляху й чи залишаюся вірним союзові з Богом, подібно до Нього, Який є вірним?». У контексті цієї вірності, як зауважив Папа, ми також повинні запитати себе, чи відчуваємо Божу опіку, Його дбання про нас, чи відчуваємо, що Він шукає нас, коли віддаляємося?

Далі проповідник звернув увагу на те, що святий Павло, говорячи про Боже обрання, чотири рази зупиняється на словах «непослух» та «милосердя». Мовляв, де було одне, там присутнє також друге. Й у цьому полягає наша дорога спасіння. «Це означає, – пояснив він, – що на дорозі обрання до обітниці та союзу траплятимуться гріхи, непослух, але перед обличчям цього непослуху завжди присутнє милосердя».

За словами Святішого Отця, мова йде про «динамізм нашого шляху до зрілості». А милосердя завжди присутнє тому, що Бог «є вірним і ніколи не відкликає Свої дари». Тому, «перед обличчям нашої слабкості й гріхів», завжди існує милосердя, а коли святий Павло доходить до цього висновку, то робить «наступний крок», який не полягає в пояснюванні цього таїнства, але в адорації. Саме адорація та мовчазна прослава «перед обличчям тієї таємниці непослуху й милосердя» вчиняє нас вільними.

«Думаю, – підсумував Папа, – що всім нам буде корисно замислитися сьогодні про наше обрання, про обітницю, яку Господь нам зробив і над тим, як я живу союзом із Богом. І над тим, як дозволяю Господеві милосердитися наді мною перед обличчям моїх гріхів та непослуху. І, врешті, чи я здатний, як святий Павло, прославляти Бога за те, що Він дав мені, дав кожному з нас, прославляти й чинити цей акт адорації. Але ніколи не слід забувати про те, що Божі дари і покликання є непорушними».