Чи мають літургійні шати релігійне значення?

Як сам одяг, так і його колір може мати певне значення й символіку. Це стосується не тільки літургії, а й щоденного життя, державного, військового, службового тощо. Сьогоднішні шати служителя Римо-католицької Церкви – це переважно «зафіксоване» та збережене аж донині традиційне римське вбрання на щодень. У літургії одяг священика виконує функцію обрядову, сигнальну, святкову та інформативну.

Верхнє, найбільш доступне для очей вбрання священика – це альба, орнат і стула. Альба належить до найдавніших шат служителя. Це – біла (albus) туніка з довгими рукавами, колись ношена як звичайна сорочка, щоденне мирське накриття для тіла. Церква зберегла й переказала цю практику в літургії, бо сама альба зникла як повсякденний одяг уже з VI століття. Білий колір альби символізує свободу від гріхів, потребу ставати перед Богом у чистоті серця.

Орнат (ризи) у стародавніх римлян виконував функцію опанчі (киреї) – широкого плаща, інколи завуженого в боках. Із плином століть він став вишуканим вбранням, перетворився на привілей римських сенаторів. Після того як у IV столітті Церква отримала свободу, ці плащі використовувало майже все духовенство під час месальних літургій. Кирея означала гідність, повагу, значущість, оскільки її початковий крій дозволяв робити тільки повільні, величні, широкі й урочисті жести. Отак поступово орнат став символом «шати Христа». До сьогодні царський, князівський сенс цієї шати зберігся у самому слові, яким називають священика в деяких мовах, як, наприклад, польське «ксьондз» (ksiądz), словацьке і чеське «князь» (kňaz, kněz).

Орнат неодмінно супроводжує стула – широка стрічка або перев’язь (подібна до шарфа), часто оздоблена, колір якої відповідає кольору й оздобленню орнату; служитель кладе її собі на шию, під орнат, вільно спускаючи обидва кінці (не зав’язуючи). Вона символізує покликання до священицького служіння та його виконання.

Орнат і стула служителя впродовж літургійного року не випадково набирають різних барв. Це також має своє значення, закріплене віками: символічне, біблійне, традиційне, культурне. Білий колір використовують у літургійні дні радісного, святкового характеру (див. біблійну сцену Переображення Господнього, коли шати Ісуса стали «сліпучо білі»). Білий – це колір світла, слави нового життя, невинності. Тож ця барва шат природна в літургіях Різдва Господнього й у Великодній період (крім днів, пов’язаних зі Страстями Господніми). Білий колір використовуємо у дні марійних споминів і на честь святих, які не є мучениками.

Орнати червоного кольору (символ вогню, крові, яка дає життя, страждань, любові) священики вбирають для Мес про Страсті Господні, про святих мучеників і в неділю Зіслання Святого Духа. Фіолетовий виражає покуту, умертвлення, жалобу, а також смирення та гідність (як у шатах єпископів і прелатів). Його використовують під час Адвенту, Великого Посту, у покутні дні, на Месах за померлих. Утім, в останньому випадку замість фіолетового можливе чорне облачення.

Зелені шати можна побачити впродовж цілого року, у звичайні дні. Ця барва символізує надію, духовний розвиток, віру в остаточне призначення людини. Функцію врочистого кольору виконує золотистий. Він означає багатство і велич «золотого світла» Христа Господа. Цей колір може замінити білий, червоний або зелений колір літургійного вбрання.

Кольори літургійних шат мають на меті наблизити до нас і виразно представити гідність, красу й винятковість Меси.

Джерело – «Літургійні передмесальні катехези»