Depositum fidei (Скарб віри)

Depositum fidei, або скарб віри – технічний термін, яким означується увесь скарб віри, довірений Церкві, який вона мусить вірно зберігати і непомильно навчати (див. Karl Rahner – Herbert Vorgrimler, Kleines Theologisches Wörterbuch).

Сьогодні ж цей скарб, як здається, ніколи до тепер, опинився під загрозою. Останнім часом деякі представники католицького єпископату, оправдовуючись душпастирськими причинами, атакують цей скарб з неймовірною настирливістю. То Конференція католицьких єпископів Мальти дозволить людям, що живуть у перелюбницькому зв’язку, приступати до Таїнств; то кардинал Маркс дає заяву про потребу церковного благословення для одностатевих зв’язків; то кардинал Каспер заявляє, що раз Папа мовчить, то католикам можна користуватися контрацепцією; то Конференція католицьких єпископів Німеччини видає дозвіл причащати протестантів в католицьких церквах Німеччини. І все це на фоні постійних перепалок американського католицького єпископату стосовно цих питань.

Проте, найдальше у цьому протистоянні пішли католицькі ЗМІ, які у своїй більшості уже чітко позиціонували себе, поділившись на умовно ортодоксні та умовно прогресистські. Соціальні мережі, електронні та паперові видання просто таки переповнені викривальних матеріалів однієї сторони проти іншої. Олії до цього вогню не перестають підливати і світські ЗМІ, користуючись, заради отримання сенсації, вириванням слів чи цитат з контексту, викривляючи слова не тільки учасників цих баталій, але й Святішого Отця і кардиналів.

Час від часу відголос цих баталій докочується і до наших теренів, прориваючись то тут, то там у ЗМІ чи переростаючи у фейсбучні баталії.

Можна сподіватися, що нас ці західні баталії і замішання оминуть, але така позиція є далекою від історичних реалій. Свого часу східним християнам І Речі Посполитої здавалось, що католицько-протестантська полеміка – це не їхня справа. Аж поки руська шляхта не почала у великій кількості залишати свою віру й переходити на кальвінізм. А коли й поверталася до Католицької Церкви, то вже у римський обряд. Унійні змагання перенесли те, що, здавалося, не зачепило Русь, на полеміку всередині Русі, щоправда між уніятами та схизматами. Одні проти одних використовували здобутки саме попередньої католицько-протестантської полеміки.

Однак, щоб хвилі католицько-протестантської полеміки розбурхали зазвичай спокійні руські води потрібно було майже століття. Подібним чином до нас докочувались хвилі Ренесансу та бароко. Авторитарні ж ідеї ХХ століття уже докочувались до нас із запізненням на кілька років. З цих часів інформаційне поле значно прискорило свої коливання, прискоривши й історичні процеси. На те, на що колись потрібні були століття, в наш час потрібні навіть не десятиліття, а лічені місяці. Тому не варто сподіватися, що найближчим часом ортодоксно-прогресистське протистояння не докотиться й до нас.

Варто вже зараз тим, хто прагне зберегти спасенну католицьку віру, звернути увагу на потребу переосмислення своїх фундаментів. Аргумент “мої предки були католиками, тому і я є католиком” втрачає свою силу. Догналівська контраверсія це виразно показала. Адже католицькими називають тепер речі, які знаходяться у протиріччі. Тому усе актуальнішим стає питання: якою є католицька віра, де я можу знайти відповідь на питання – що є католицьким, а що – ні?

Геніальний тандем кінця ХХ – початку ХІХ століття Войтила-Ратцінґер, очевидно передбачаючи такий розвиток подій, подарував нам твердий фундамент – Катехизм Католицької Церкви, проголошений владою Вселенського Архиєрея св. Івана Павла ІІ.

«Катехизм Католицької Церкви, який я затвердив 25 червня минулого року і який сьогодні силою своєї апостольської влади я наказую опублікувати, є викладом віри Церкви та католицького вчення, які доводяться або пояснюються Святим Письмом, Апостольською Традицією й Учительством Церкви. Я визнаю його, як правильну норму викладення віри, як цінний і законний засіб, який служить громаді…

Затверджуючи Катехизм Католицької Церкви та видаючи розпорядження про його пубілкацію, Наступник Петра виконує своє служіння Святій Вселенській Церкві й усім окремим Церквам, що перебувають у мирі й спільності з Апостольським Престолом у Римі…

Катехизм дається їм (пастирям Церкви і вірним – пояснення ОДВ) для того, щоб він служив автентичним і правильним орієнтиром для викладання католицького вчення і, особливо, для укладення місцевих катехизмів.» (Іван Павло ІІ Апостольська Конституція «Fidei depositum»).

Оскільки цей Катехизм проголошений Апостольською владою Папи, як норма католицької віри, то він зобов’язує кожного католика вірити саме так, як написано у ньому. Як норма католицької віри, цей Катехизм є для нас, католиків, необхідним фундаментом у розбурханому морі сучасного світу з його ідеологіями, які пробують проникнути в церковне життя.

Тому не потрібно боятися інформаційного замішання і неясності. Маємо Катехизм, як норму нашої віри й з ним можемо звірити усяку ідею, всяку теологічну думку, всяку вимогу окремих церковних єрархів. Скористаймося часом більш-менш спокійним, який нам серед замішання уділило Боже провидіння й українська церковна єрархія, щоб глибше пізнати Катехизм Католицької Церкви, глибше увійти в розуміння віри власної Церкви, щоб не стати жертвами лукавого зваблення, яке хитромудрими шляхами прокладає шлях кінцевому відходу від віри тих, хто не прийняв любов до істини.

о.Орест-Дмитро Вільчинський