Папа: Радісними юнаком чи дівчиною важко маніпулювати

Завжди існувала спокуса змусити молодь замовкнути. На цьому наголосив Папа Франциск, проповідуючи під час Святої Меси, яку він очолив на площі Святого Петра у Ватикані в Пальмову Неділю 25 березня 2018 р., в яку також відзначався на місцевому рівні ХХХІІІ Всесвітній День Молоді.

Як зауважив проповідник, Ісус входить до Єрусалиму й літургія запрошує нас приєднатися та брати участь «у радості та святі народу, який здатний викликувати та прославляти Свого Господа, у радості, яка затуманюється та набирає гіркого й болючого присмаку після того, як ми щойно вислухали розповідь про Страсті».

«У цьому богослуженні здається, що перетинаються історії радості та страждання, помилок та успіху, які є частиною нашого щоденного життя як учнів, бо воно спроможне оголити почуття та протиріччя, які сьогодні часто належать також і нам, людям цього часу: здатним сильно любити… і також ненавидіти, і то дуже сильно; здатні до вартісних самопожертв, але також вміючи “вмивати руки” при слушній нагоді; здатні бути вірними, але також до великих відмов та зрад. І в усій євангельській розповіді чітко видно, що радість, викликана Ісусом, для декого була причиною збентеження і роздратування», – сказав Святіший Отець.

За словами Папи, можемо собі уявити, що в гаморі та радісних криках, що лунають під час входу Ісуса до Єрусалиму, звучить голос прощеного сина, оздоровленого прокаженого чи бекання віднайденої овечки, що була загубленою. Або ж пісня митаря й нечистого, волання того, хто живе на периферії. Це голос тих, які йшли за Ісусом, бо зазнали з Його боку співчуття. Це пісня та спонтанна радість багатьох маргіналізовних, які після дотику Ісуса можуть взивати: «Благословенний хто йде в ім’я Господнє», адже неможливо не прославляти Того, Хто повернув гідність та надію.

«Ця величальна радість виявляється незручною та стає абсурдною і скандальною для тих, які вважають себе праведними та “вірними” законові й обрядовим приписам. Радість нестерпна для тих, які приглушили чутливість перед обличчям болю, страждання та нужди. Чимало з них думають: “Глянь, що за невиховані люди”. Незносна радість для тих, які втратили пам’ять і забули про численні отримані можливості. Як же важко зрозуміти радість і свято Божого милосердя для того, хто намагається влаштуватися й виправдовувати себе самого! Як же важко розділити цю радість тим, які покладаються виключно на власні сили та почуваються вищими від інших!», – наголосив Наступник святого Петра.

Саме так, як зауважив Святіший Отець, народжується волання того, чий голос без тремтіння кричить: «Розіпни Його!». Це не спонтанний крик, але штучний, сформований на основі «зневаги, обмови та фальшивим свідченням». Це голос того, хто «маніпулює дійсністю та будує версії на власну користь й не відчуває проблеми в тому, щоб “ущемити” інших, щоб давати собі раду». Це волання тих, які безсоромно самоутверджуються та змушують замовкнути «неспівзвучні голоси», тих, які захищаючи власну позицію, готові дискредитувати «особливо тих, які не можуть захиститися». Це голос, спричинений інтригами, гордістю й пихою, який без жодного дискомфорту взиває: «Розіпни Його! Розіпни!».

«Таким чином, врешті-решт, примушується змовкнути свято народу, демонтується надія, вбиваються мрії, придушується радість. Таким чином, врешті-решт, серце шкарубіє, а любов холоне. Це крики: “Спасайся сам”, – що хочуть приспати солідарність, погасити ідеали, вчинити погляд нечутливим… Волання, яке прагне скасувати співчуття», – вів далі Папа, додаючи:

«Перед обличчям цих крикливих голосів найкращою протиотрутою є споглядати на хрест Христа і дозволити, аби нас зачепилося Його останнє волання. Христос помер, гучно проголошуючи Свою любов до кожного з нас: молодих і похилих віком, святих і грішників, любов до тих, що були в Його часах та тих, які живуть у наш час. На Його хресті ми були спасенні, щоб ніхто не погасив радості Євангелія, щоб ніхто, в якій ситуації не перебував би, не залишався далеким від милосердного погляду Отця».

Святіший Отець також зазначив, що споглядати на хрест означає переглянути свої пріоритети, рішення та дії, замислитися над чутливістю до тих, які переживають хвилини труднощів. «Що бачить наше серце? – Запитав проповідник. – Чи Ісус і надалі залишається причиною радості та прослави в нашому серці, чи соромимося Його пріоритетного ставлення до грішників, останніх і забутих?».

Далі Папа звернувся до молоді, зауважуючи: «Радість, яку Ісус викликає у вас, для декого стає причиною збентеження і роздратування, бо радісним юнаком чи дівчиною важко маніпулювати», – сказав він, звертаючи увагу на те, що цього дні існує ще третя форма волання, про яку в Євангелії читаємо: «Деякі з фарисеїв, що були в юрбі, сказали йому: “Учителю, заборони твоїм учням”. Він же відповів: “Кажу вам: Коли оці замовчать, кричатиме каміння”(Лк 19,39-40)».

«Змусити молодь замовкнути – це спокуса, яка завжди існувала, – сказав Святіший Отець. – Фарисеї саме про це говорять з Ісусом, просячи Його, аби заспокоїв їх і змусив мовчати. Існує чимало способів для того, щоб зробити молодь беззвучною та невидимою. Багато способів для того, щоб знечулити її та приспати, аби не галасувала, не ставила запитань і не провокувала дискусій, мовляв: «Замовкніть же!». Існує чимало способів для того, щоб зробити її спокійною, аби не втручалися, а їхні мрії втратили рівень та перетворилися в низькі, нещасні та сумні фантазування».

Отож, варто прислухатися до відповіді, яку Ісус дав «фарисеям всіх часів: «Коли оці замовчать, кричатиме каміння». Тож підсумовуючи, Папа звернувся до молоді: «Дорогі юнаки й дівчата, за вами рішення, чи кричати; вам приймати рішення на користь недільного “Осанна”, аби не впасти у п’ятничне “Розіпни Його!”… Вам належить не мовчати. Колі інші мовчать, коли ми, старші та відповідальні, що часто є корумпованими, мовчимо, якщо світ мовчить і втрачає радість, запитую: чи ви кричатимете? Прошу вас, будь ласка, прийміть рішення перед тим, як заволає каміння».