Внутрішній світ молоді в цьогорічній Хресній дорозі в Колізеї

«Бачу Тебе, Ісусе…» коронованим терням, роздавленим під тягарем хреста, коли падаєш втретє, обдертим з усього… Про свою особисту зустріч з Ісусом на кожній з чотирнадцяти зупинок розповідають ліцеїсти, які під проводом свого вчителя Андрея Монди приготували роздуми для Хресної дороги, молитву якої Папа Франциск очолить у Страсну П’ятницю в римському Колізеї.

Юнаки й дівчата детально описують кроки Ісуса до Голготи, уявляючи себе поряд з Ним в різних моментах Страстей. І роблять це з притаманною свєму вікові відвертістю, розмовляючи віч-на-віч з Христом та вдивляючись у свій внутрішній світ, запитуючи себе про, що саме з-поміж того, що носимо в собі, засудило Його на смерть, висміяло, принизило, відкинуло…

Автори задумали кожну стацію, як пережитий досвіт, спроектований у сьогодення. Таким чином, Ісус, Який приймає хрест – це Той, від кого слід вчитися доводити до кінця кожну справу. «Як же часто я бунтувалася та озлоблювалася проти отримуваних доручень, вважаючи їх занадто важкими чи несправедливими. Ти ж поводишся по-іншому, – пишуть авторки другої зупинки, звертаючись до Христа, – Ти слухняний і серйозно ставишся до того, що Тобі пропонує життя, до кожної нагоди, яку воно Тобі дає…».

Коли Ісус вперше падає під тягарем хреста, це, з одного боку, спонукає замислитися над приниженням, якого Він зазнав, але з іншого – допомагає зрозуміти, що завжди можна підвестися, навіть якщо віра є хиткою чи розпалися власні ідеї. Отож, «падіння та поразки ніколи не повинні зупинити наш шлях», оскільки завжди існує вибір: піддатися чи підвестися з Христом. Випадок із Симоном з Киринеї є прикладом «несподіваної зустрічі», в якій приховується «шанс виявити любов, краще пізнати ближнього, навіть якщо він здається інакшим».

Запропоновані роздуми виявляють здатність сьогоднішньої молоді вдивлятися у внутрішній світ, дискутувати, запитувати себе про значення Христа в своєму житті. Наприклад, у молитві до сьомої стації читаємо: «Зроби так, щоб ми, молоді, могли нести всім Твоє послання покори, і щоб майбутні покоління розплющили свої очі на Тебе й зуміли зрозуміти Твою любов».

У Христових стражданнях молодь вбачає також і страждання сучасної людини. Ісус, обдертий з одягу, подібний до «молодого мігранта», що прибувши у чужу землю, зустрічає тих, які готові обдерти його з усього. Але, як пише авторка цих роздумів, «існує дещо, про що люди забувають щодо гідності», яка є «частиною тебе і завжди буде з тобою, особливо в цей момент наготи». «Бачу Тебе і розумію велич і сяйво Твоєї гідності, гідності кожної людини, яку ніхто не може скасувати», – звертається дівчина до Ісуса.

Роздуми цієї Хресної дороги відображають також щоденне життя молоді, адже кожна річ, яку зробив Ісус, є повчанням і для нашого часу. У Христа вистачило сил «перенести тягар хреста, того, що Йому не повірили, засудили за незручні висловлювання», а ми сьогодні «неспроможні переварити критику», – читаємо у роздумах над одинадцятою стацією, присвячених тому, що Ісус, прибитий до хреста, не зупинився навіть перед обличчям смерті.

«Сьогодні в світі інтернету, ми настільки обумовлені всім тим, що нас оточує в мережі, що я, іноді, сумніваюся навіть у власних словах, – визнає авторка роздумів. – Але Твої слова є іншими, вони сильні саме в слабкості. Ти простив нам, не носив образ, навчив підставляти іншу щоку й пішов ще далі, аж на цілковиту жертву Себе. Я, оглядаючись навколо себе, бачу очі, втуплені в монітор смартфона, зайняті в соціальних мережах тим, щоб розпинати будь-яку помилку інших, не допускаючи можливості прощення. Людей, які, опановані гнівом, кричать про взаємну ненависть задля найнезначніших мотивів».

А далі смерть. Ісус, Який помирає, викликає почуття розгубленості, бо ми інстинктивно втікаємо «від смерті та страждання», відкидаємо їх та віддаємо перевагу тому, щоб скерувати свій погляд деінде. «Ти, натомість, залишався на хресті, – коментує автор роздумів на дванадцяту зупинку, – Ти чекаєш на нас з розпростертими обіймами, відчиняючи наші очі. Ісусе, це велика таємниця: Ти любиш нас, вмираючи, віддаючи Свого духа, виконуючи волю Отця, відсторонившись. Ти залишаєшся на хресті, й усе. Не пробуєш пояснювати смерть, звершення всіх речей, але робиш щось більше від цього: проходиш через все це Своїм тілом і духом».

Врешті, перед гробом звучить запитання, якого неможливо уникнути: «Куди Ти пішов, Ісусе?». Не так до аду, як до глибини істоти кожної людини. Ісус наближає до Себе кожну людину, але залишається приглушеним тривогами й страхом. «Але ж Ти перебуваєш у мені, я не мушу десь іти, щоб Тебе шукати, бо Ти стоїш при моїх дверях та стукаєш», – завершуються роздуми над 14 стацією.