Важкі питання. Чи правда, що перші християни вірили в минулі життя і реінкарнацію?

ПИТАННЯ: Чи правда, що перші християни вірили в минулі життя і реінкарнацію, яка позиція Церкви в свої перші роки і зараз з цього питання?

ВІДПОВІДЬ: Вчення про можливість відновлення в земному житті – апокатастасісе – розвинув Оріген і деякі інші християнські автори. Це вчення виходило з філософії Платона, язичницького мислителя, згідно з яким душі втілюються, поки не досягають повного очищення. Однак ця ідея ніколи не була властива ні юдейській, ні християнській культури, згідно з якою тіло – це складова частина людини, а не місце очищення. Апокатастасіс, метемпсихоз (переселення душ), реінкарнація – це предмет буддійської і інших східних філософій. Святий Августин згадує про цю ідею Орігена як про єресь.

У Святому Письмі немає нічого, що могло б змусити припустити, ніби померла людина повертається до земного життя, нехай навіть і заради очищення. У Старому Завіті така гіпотеза виключається твердженнями про неможливість спокутування в якомусь новому існування. «Все, що всилі чинити рука твоя, теє роби, тому що в могилі, куди ти йдеш, ні роботи, ні роздуму, ані знання, ані мудрості», – каже Еклезіаст (9,10). «Ніщо нехай не перешкоджає тобі виконати обітницю вчасно, і не відкладай виправдання до смерті», – говорить Книга Ісуса, сина Сираха (18,22). У Новому Завіті також немає нічого, що наводить на думку про реінкарнацію. З самого початку Своєї проповіді Ісус чітко протиставляє ситуацію, в якій ми знаходимося в нашому земному житті, і ситуацію, в якій опинимося після смерті.

У притчі про багача і злиденного Лазаря Авраам каже: «Дитино, згадай, що ти одержав твої блага за життя твого, а Лазар – лиха свої; тепер він тут тішиться, а ти мучишся А крім того всього, поміж нами та вами велика безодня поставлена, так що ті, що бажають перейти звідси до вас не можуть, також і звідти до нас не переходять»(Лк 16,25-26).

Ісус неодноразово наголошує на необхідності не спати, бути готовими до смерті, тому що після неї вже неможливо буде виправити ситуацію: «Блаженний той раб, що пан його прийде та знайде, що робить він так. Істинно кажу вам, що над цілим маєтком своїм він поставить його. А коли раб той скаже у серці своїм: Забариться пан мій, і почне бити слуг та служниць, їсти та пити та напиватися, – то прийде пан того слуги дня, в якого він не сподівається, і о годині, якої не думає, і відлучить його, і призначить долю йому з невірними»(Лк 12,43-46).

Переконаність у тому, що слід скористатися єдиним дарованим нам життям, звучить також в посланнях святих апостолів. Так, святий Павло напоумляє: «Не обманюйте себе: Бог осміяний бути не може. Що посіє людина, те й пожне! Бо хто сіє для свого тіла, той з тіла свою пожне тління, а хто сіє для духа від духа пожне життя вічне. А роблячи добре, не сумуємо, бо свого часу пожнемо, коли не ослабнемо. Отже, поки маємо час, робімо добро всім, а найбільш одновірним »(Гал ,7-10). І ще: «Тому ревно намагаймося з усіх сил йому подобатися: чи ми в тілі, чи поза тілом. Бо мусимо всі ми з’явитися перед судовим престолом Христовим, щоб кожен прийняв згідно з тим, що він робив, живучи в тілі, добре чи зле»(2 Кор 5,9-10).

«Будь вірний до смерті, і дам тобі вінець життя, – говорить Книга Одкровення св. Івана (2,10). – Відтепер Блаженні ті мертві,що вмираютьє в Господі! Так, каже Дух, вони від праць своїх заспокояться, бо їхні діла йдуть слідом за ними»(14,13).

Святе Письмо гранично ясне щодо одного життя: «людям призначено вмерти один раз, а потім суд» (Євр 9,27).

Святі Отці, а також стародавні християнські автори, які жили найближче до епохи апостолів і Божественного одкровення, з ясністю свідчать ту ж саму віру. Так, Псевдоклимент у Другому посланні до Римлян пише: «У той час як ми знаходимося в цьому світі, щиро покаймося в гріхах нашої плоті, щоб бути врятованими Господом, – поки у нас є час на покаяння. Бо після того як ми підемо з цього світу, ми не зможемо більше ні сповідатися, ні покаятися»(8,2).

Святий Кипріян писав про те ж: «Для того, хто живе ще в цьому світі, ніяке покаяння не пізно» (До Деметріана, 25). Іларія Піктавійський в коментарях на Псалми писав: «Вмираючи, ми втрачаємо свободу. І тоді, по заслугах колишньої волі, певний закон спочинку або кари приймає волю вмираючого. У той час ніяка воля не буде більше вільної, але буде зобов’язаною».

«Для мертвих в пеклі, – писав св. Григорій Назианзин, – немає ні сповіді, ні виправлення вдачі. Бог встановив життя і справи для земного життя, для загробного ж – суд над скоєним»(Oratio 16).

Господь завжди нагадував про велич, цінності і унікальності нашого земного життя, яке вимагає, щоб ми були пильні, вимагає аскетичних зусиль. «І озвався до Нього: Господи! Чи мало рятуються? Він же сказав їм: намагайтесь ввійти тісними ворітьми, бо кажу вам, багато будуть намагатися ввійти, та не зможуть. Як устане Господар та двері замкне, ви, стоячи поза, станете стукати в двері й казати: Господи! Господи! відчини нам, але Він скаже вам у відповідь: не знаю вас, звідки ви. Тоді станете ви говорити: Ми їли й пили перед Тобою, і на вулицях наших навчав Ти. Але Він скаже: говорю вам: не знаю вас, звідки ви; Відійдіть від Мене всі, хто чинить неправду. Там буде плач і скрегіт зубів, коли побачите Авраама, Ісаака та Якова, та пророків усіх в Царстві Божім, себе ж вигнаних геть»(Лк 13,23-28).

Перспектива реінкарнації виключає існування пекла. Людина нібито перевтілюється аж до остаточного очищення. Це явно суперечить Святому Письму.