22 роки повернення «додому». Як маленька чернівецька парафія відновлює костел Найсвятішого Серця Ісуса у Чернівцях

Інтерв’ю з головою парафіяльної ради костелу Найсвятішого Серця Ісуса у Чернівцях Інною Келлер.

«Ми зруйнуємо цей світ до підвалин, а на ньому збудуємо новий», – так згадує радянське минуле храму історик, голова парафіяльної ради костелу Найсвятішого Серця Ісуса у Чернівцях Інна Келлер. «Новий світ» – триповерховий архів – усередині неоготичної римсько-католицької споруди, яку парафіяни до минулого року власноруч розбирали по цеглині. Але тепер, щоб повернути костелу автентичний вигляд, їм потрібні п’ять мільйонів доларів.

З 1996 року римсько-католицька парафія Найсвятішого Серця Ісуса у Чернівцях боролася, щоб повернути костел парафіянам. Держава передала храм парафії аж у 2010 році, і з того часу спільнота власними руками відновлює споруду.

У 1997 році на Буковину приїхав єзуїт з Польщі – отець Станіслав Смольчевскі. Відтоді відновлення храму стало справою його життя, як і для парафії храму, яка налічує близько 75 людей. Щосуботи ці люди працюють у костелі, маленькими кроками роблячи велику справу.

«Величний, скромно оздоблений, зі зруйнованими стінами, але живий», – описує костел Інна Келлер. Ми стоїмо посеред храму і розглядаємо настінні розписи там, де їх видно з-поміж стертих стін.

Пані Інна розповідає, яким костел був раніше.

Костел «муляв» очі НКВДистам

Будівництво костелу Найсвятішого Серця Ісуса розпочали у 1891 році за проектом чернівецького архітектора професора Ляйцнера. Костел збудований у стилі неоготики. Скромно оздоблений, без помпезності всередині, але величний. Храм прикрашали дерев’яні скульптури, конфесіонали (сповідальниці – авт.), вівтар. Споруда служила костелом до 1944 року, коли радянська влада зачинила двері храму для відвідувачів.

«Там, де сьогодні розміщений будинок СБУ, раніше була будівля НКВД, а потім КГБ. Костел стоїть практично навпроти цього будинку, храм «муляв» очі службовцям. Вони закрили костел, а останнього священика Владислава Куморовича вивезли до Сибіру. Православна церква, яку відкрили натомість, проіснувала рік, але люди туди не ходили. У 60-их роках влада прийняла рішення відкрити в костелі обласний архів. Храм перебудували у триповерхову державну будівлю. Для цього розбили колись привезені з Польщі вітражі, бо треба було через вікна подавати бетонні плити для будівництва. Знищили орган, виготовлений у Німеччині. Кудись після війни зникли три дзвони з Шотландії».

Радянська влада діяла так: «Ми зруйнуємо цей світ до підвалин, а на ньому збудуємо новий».

Збудувати новий світ не вдалося, Україна стала незалежною. У 1991 році до України повернулася курія Львівська Архідієцезія, почали відновлювати структуру Католицької Церкви в Україні, до якої ми завжди належали.

Відновити костел намагаємося вже 22 роки

Усе почалося з 1996 року, коли ми оббивали пороги влади і просили повернути споруду парафії.

У 2000 році два великих церковні фонди були готові виділити кошти на ремонт костелу. Але перша вимога фондів – костел має бути у власності релігійної спільноти. Тому ці гроші витратили на інші храми, а будівля костелу все більше і більше знищувалася.

«Нам відповідали, що немає куди перенести архів. Натомість люди в архіві працювали в жахливих умовах. У будівлі було волого, під кінець їхнього побуту не було ані світла, ані води. Парафія прагнула повернути костел, а директор архіву хотів нове приміщення. Тому ми почали діяти разом. 14 років ми боролися, і аж у 2010 році нам у власність передали костел. Та досі не повернули парафіяльний будинок, який будували разом із церквою. Зараз там музичний коледж, наша парафія орендує в ньому три приміщення, зокрема, маленьку капличку для наших богослужінь».

Пані Інна каже, що досі намагаються повернути парафіяльний будинок.

 

«Адже специфікою нашої церкви є те, що  священик, який живе в целібаті, завжди має бути при церкві. Удень, уночі, коли б людина не звернулася, вона має знайти духовну допомогу. Тому для отця важливо жити біля храму. Також плануємо проводити у будинку заняття недільної школи катехизації, благодійну кухню».

Поки ж у великий намет на подвір’ї костелу щосуботи приходять малозабезпечені та безпритульні. Отець Станіслав дозволив там членам Церкви Євангельських Християн Баптистів роздавати благодійні обіди.

Найскладніше – знайти кошти. Оскільки це – архітектурна пам’ятка місцевого значення, від парафіяльної громади спочатку вимагають проектну документацію на ремонт. Кошторис документації – півтора мільйона гривень. Ми зверталися до міської ради, просили допомогти підготувати проект. Та поки грошей не дали.

Стіни костелу повністю знищені, протікає дах. Спочатку тут за власні кошти встановили вікна, щоб не було протягу і в приміщення не затікала вода.

Приблизний кошторис відновлення костелу – близько п’ять мільйонів доларів. У цю суму також входила плата за розбирання стін архіву. Однак ці стіни члени парафіяльної ради розібрали самі.

Отець Станіслав Смольчевскi два рази їздив до Австралії, де діаспора збирала гроші на відновлення храму. Він – священик від Бога, священик за покликанням, який віддає більше, ніж отримує. Отець проповідує Божу правду, він і живе за цією правдою.

Отець Станіслав зібрав 85 тисяч доларів, які ми поклали на рахунок у «Фідобанку». Та у 2016 році цей банк збанкрутував, і ми втратили усі зібрані кошти. Це дуже прикро, бо за ці гроші можна було б зробити дуже багато справ. Але для віруючих людей це – ніщо більше, тільки гроші.

Робимо своїми силами усе, що можемо

Щойно нам віддали цей костел, не встиг зійти сніг, як ми почали роботи. Є люди, які проходять повз, а є й такі, що заходять до нас і залишаються. Не змінюючи своїх релігійних поглядів, люди різних національностей, віросповідань, які просто хочуть відновити цю перлину.

Ми не самі. Серце Ісуса до себе притягує. Люди не залишаються байдужими. Про нас говорять у ЗМІ. Ми завжди відкриті проводити у костелі концерти, вистави. Уже кілька років костел є локацією фестивалю MeridianCzernowitz. Про храм знають за кордоном.

Усе, що зроблено у костелі, зробили своїми руками парафіяни та небайдужі. Кожен парафіянин нашої церкви є маленьким меценатом, який жертвує якщо не коштами, то своєю працею. Дуже допомагає «Товариство Ісуса». З Польщі приїжджали молоді священики, вони навіть допомагали розбирати стіни архіву.

Думала, місто буде дбати про нашу церкву. Та, на жаль, місто окремо від нас.

Зараз ми проводимо тільки локальні роботи, адже не можемо нічого робити без документації.

Це все зроблено руками людей з відчуттям великої віри і любові. Прийдете ще наступного року – не впізнаєте святині. Привеземо сюди орган, тут дуже гарна акустика. Храм живе.

 

Нас відвідала делегація зі Швеції. Вони дивилися на костел і не вірили, що його можна відновити. «За ці гроші ви можете збудувати собі новий храм, чому ви це робите?». Я кажу: «Бо це наш дім. Його зруйнували, але ми його відновлюємо».

Мрію, щоб наша церква стала християнським центром, куди зможе зайти кожен охочий, помолитися до Серця Ісуса, помилуватися костелом та відчути гармонію.

Оксана Чорна

 

 

Фото Юлії Драган

Джерело: https://shpalta.media

About The Author