«Боже Слово – це є слово спасіння, яке Бог промовляє до людини, чи це в минулому, чи тепер», — владика Роланд Міннерат з Франції

2-12 вересня у Львові-Брюховичах відбувається Синод Єпископів УГКЦ. Гостем Синоду був представник французького католицького єпископату владика Роланд Міннерат, Архиєпископ Діжона. «Це великий знак сопричастя між помісною Українською Греко-Католицькою Церквою і Французькою Церквою», – зазначив під час першого робочого засідання Блаженніший Святослав. Вашій увазі пропонуємо коротке інтерв’ю з владикою Роландом, у якому він ділиться своїми міркуваннями щодо головної теми Синоду (Боже Слово і катехизація), проблем міграції та секуляризації.

Вітаємо вас в Україні на нашому Синоді Єпископів УГКЦ. Основною темою цьогорічного Синоду є «Боже Слово і катехизація». Якими, на вашу думку, повинні бути напрямні для катехизації в Церкві сьогодні?

Як ви знаєте, Церква у Франції, подібно як і в цілому світі, відповідає на різні виклики сьогодення. Зокрема, на рівні Конференції Єпископів у Франції ми розважали над тим, як покращити катехитичне служіння. Сьогодні є набагато важчим займатися катехизацією, аніж сорок-п’ятдесят років тому, тому що ми знаходимося у надзвичайно секуляризованому суспільстві і через те втратили практику передавання віри у сім’ях. Таким чином, ми намагаємося покращити наше катехитичне служіння для того, щоб могти промовити до різних вікових категорій. Однією із найважливіших проблем сьогодення у катехитичному служінні є те, що потрібно промовляти і катехизувати не лише дітей і молодь, але й дорослих. Тому, катехизація обов’язково повинна бути тісно пов’язаною із повсякденним життям. Отож, ми покликані вміло проголошувати Слово Боже, яке відповідатиме на потреби та очікування сучасної людини.

У своїй відповіді ви згадали про явище секуляризації. Також Блаженніший Святослав, звертаючись до вас у вступному вітальному слові, наголосив на тому, що наша Українська Греко-Католицька Церква може багато навчитися від Католицької Церкви у Франції, зокрема відповідей на цей виклик секуляризації. Отож, на вашу думку, якими могли би бути ці уроки для нашої Церкви?

Перш за все, я б не говорив тут про якісь уроки, а радше про свідчення життям, адже поки що ситуація у вашій країні є дещо відмінною. Саме ж явище секуляризації буде постійно зростати у всіх куточках світу, оскільки пов’язане із багатьма іншими, такими як економічне зростання, всесвітня комунікація, добробут людей. Таким чином, із цим явищем ми матимемо справу постійно. Для нас як служителів Слова є надзвичайно важливо знайти ті слова, які проникнуть у людські серця і донесуть до них правду про те, що Боже Слово – це є слово спасіння, яке Бог промовляє до людини, чи це в минулому, чи тепер. Чудовою правдою нашої віри є те, що це Слово Боже воплотилося, оселилося між людьми, а тому це Слово Боже може втілитися та збагатити будь-яку культуру в будь-яких обставинах життя людської особи. Відтак це Слово може стати словом свободи, словом повноти життя, саме тим, чого зараз бракує секуляризованому суспільству.

Окрім цього, Католицька Церква сьогодні стикнулася із нелегким питанням міграції. У свою чергу, наша Церква із причини війни також потерпає від феномену внутрішньої міграції. Яким чином Церква-Мати може послужити цим своїм дітям?

Варто наголосити, що ваша Церква має великий досвід праці та діяльності серед емігрантів, оскільки багато українців емігрувало та продовжує виїжджати в інші країни. Наскільки мені відомо, близько п’яти мільйонів українців залишили свою країну, з яких два мільйони вчинили це за останні декілька років. Але, незважаючи на цей виклик, вам вдалося зберегти власну культурну ідентичність. Більше того, це все було зроблено у відповідності до соціального вчення Католицької Церкви: кожна особа має право бути тією, ким вона є, та щоб її поважали та приймали і в чужому для неї суспільстві. Очевидно, коли люди емігрують в інші країни, окрім збереження власної ідентичності, надзвичайно важливо вміти інтегруватися у нове суспільство, у нову культуру. І в цьому випадку, інтеграція не означає асиміляція, адже асиміляція означає втрату своїх особливих рис, ким є людина. Натомість, інтеграція базується на принципі єдності: ми спільно об’єднуємося навколо основоположних принципів.

Насамкінець, пригадуючи ваше звернення до Синоду Єпископів Української Греко-Католицької Церкви, ви наголосили на близькості наших Церков, назвавши їх Церквами-сестрами. Як може ця близькість розвиватися у майбутньому?

О, так, ця близькість наших Церков може стати прикладом для усієї світової спільноти. Що це значить? Дотримуючись основоположних принципів єдності, ми водночас поважаємо розмаїття, яке є закладено у кожному із нас. Ця єдність, що нас зв’язує і є тією єдністю Євангелія. Термін «Церкви-сестри» виник доволі нещодавно і він дуже добре описує відносини, які існують між римо-католиками, Східними Церквами, а також православними Церквами, з якими ми поділяємо одну віру, Таїнства та апостольське спадкоємство.

Дякуємо вам за це інтерв’ю’ю та ваші слова, а також за ваше невтомне служіння для Католицької Церкви.

Розмовляв бр. Іван Вихор