Виступ Архієпископа Клаудіо Ґуджеротті з нагоди Всеукраїнського Дня молитви за сиріт

Одного дня я відвідав дитячий будинок; там був хлопчик. Він називався Веня. Директорка мені сказала: ці, менш інтелектуальні, навчаються тут, всередині, лише два дні на тиждень. Весь інший час вони доглядають свині. Веня пишався своєю свинею. Він показував мені її кожного разу, коли я його відвідував. Він пестив її так, неначе це була якась дуже дорога особа. Одного дня свиня померла. Директорка зателефонувала мені: Веня не переставав плакати, він був у розпачі. Він втратив те, що в його світі було його єдиною сім’єю…

Господи, Ти сказав нам в Євангелії, що ангели цих дітей споглядають завжди обличчя Бога. Але вони, діти, дивляться на наше обличчя. Деякі не бачили жодних лиць: вони були вбиті раніше. Ті, які народилися, вчини, щоб знайшли в наших очах і в нашій посмішці принаймні одну причину, щоб жити. Нехай вони відчувають, що, коли ми дамо трохи любові, це Ти, Небесний Отче, що ні на мить не забуваєш їх, тому що кожен є Твоїм шедевром. Вони хотіли б бачити обличчя матері, але мама є далеко; іноді вони називали мамою те обличчя, яке не було обличчям матері, але жінки, якій вони були продані… Вони хотіли б бачити обличчя батька, але батько загинув на війні…

Господи, справжнє суспільство – це те, яке ставить дітей на перше місце, у центрі всього, як ціль усього.

Ти вимагатимеш від нас відповіді, якщо навіть одна дитина виголосить цю страшну фразу: «Навіщо існувати, щоб жити таким життям?» Це було б нашою поразкою і трохи теж Твоєю.