«Коли люди чинять діла милосердя – парафія оживає», – о. Володимир Ждан

Канцлер Стрийської єпархії УГКЦ отець-доктор Володимир Ждан поєднує свій уряд із парафіяльним служінням у селі Пісочна, що на Львівщині.

Багатий досвід священика, зокрема у сфері організації парафіяльного соціального служіння особливо актуальний у ці дні, коли від Неділі про блудного сина (День особливої опіки над в’язнями) до Неділі про Страшний суд (День соціального служіння та благодійності) в Українській Греко-Католицькій Церкві проводять «Соціальні дні».

Розкажіть, будь ласка, детальніше про свій душпастирський досвід, а також про парафію у Пісочній.

Я є священиком уже дев’ятнадцятий рік. За цей час мав досвід душпастирського служіння як у сфері католицької освіти (Український Католицький Університет у Львові, а також НВК «Школа-гімназія I-III ступенів блаженного Климентія та Андрея Шептицьких»), так і в різних парафіяльних спільнотах. Зокрема, особливим часом мого служіння був період душпастирської праці в парафії св. Андрія Первозванного в Одесі.

Тепер уже дев’ятий рік, як я здійснюю служіння у Стрийській єпархії, де поєдную працю канцлера з діяльністю в парафіях різних деканатів, аби бути близько різноманітності парафіяльного служіння. Вже понад два роки, зокрема, я є парохом у храмі Успіння Пресвятої Богородиці с. Пісочна Миколаївського району.

Наша парафія в Пісочній об’єднує 550 сімей. Виконувати душпастирські обов’язки мені допомагають двоє священиків-сотрудників. А від вересня 2018 року ми запросили до співпраці Згромадження Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії, один із монастирів якого розташований в Стрию. Вони зосередили свою увагу на праці з дітьми та молоддю.

2018 року парафія у Пісочній погодилася на навчальний курс з активізації соціального служіння, який організувала єпархіальна команда на чолі з о. Тарасом Ляшком, директором Карітасу Стрийської єпархії. Чому Ви з громадою захотіли взяти участь у цьому проекті, чи можемо вже говорити про плоди соціальної активності?

Мій попередній душпастирський досвід завжди включав елемент соціального служіння, а також мотивацію парафіян до такого служіння. Особисте переконання у важливості соціальної складової у душпастирстві підкріплюють також і 16 років досвіду викладання пасторального богослов’я в УКУ, коли про це багато разів йшла мова в плані мотивації студентів-богословів і семінаристів до діяльності саме у напрямку соціального служіння в парафіях.

Коли я почув про проект активізації парафіяльного соціального служіння, це збіглося з певними задумами на цю тему, які на той час вже існували. Від 2018 року, на другий рік мого служіння у Пісочній, ми розпочали програму душпастирської опіки над мешканцями нашого села, які через різні обставини (переважно йдеться про фізичні хвороби) не можуть вийти поза межі своєї домівки. Відтоді щомісяця потрібно відвідати понад 90 осіб. Священики сповідають та приносять Святе Причастя, забезпечуючи постійний душпастирський супровід, але цього не досить.

Добрий намір зустрів виклик: стереотип щодо того, що священик зі Святими Таїнствами буцімто приходить тільки вже в критичний момент, коли є загроза смерті. Звісно, в реальності це не так. Тому потрібно було підкреслити, що ми йдемо до живої людини, приносячи їй Слово Боже, милосердя Боже у можливості приступити до Сповіді, а також потіху, розраду, духовне і фізичне укріплення у можливості причаститися Тіла і Крові Господніх. Аби укріпити людину не лише духовно, але й на рівні людського спілкування, ми залучили до співпраці парафіяльну молодь і членів спільнот «Матері в молитві» та «Апостольство молитви».

Плодом є те, що сьогодні парафіян у потребі відвідують не лише священики, але й молодь та інші члени нашої спільноти, виявляючи жести християнської любові й підтримки. Це, наприклад, дарування квітів й особисті вітання на День матері, подарунки на св. Миколая, коляда у час різдвяних свят, свічки у подарунок із нагоди свята Стрітення Господнього тощо. Все це свідчить, що ми є одною парафіяльною родиною. І ні про кого не забуваємо. Кожен, хто є, навіть якщо він не може прийти до храму, є нашим братом або сестрою. Тому ми вирушаємо до нього, аби свідчити про це та разом творити діла милосердя.

А у грудні 2018 року у Пісочній було масштабне зібрання парафіян (парафіяльний соборчик). Там було обговорено, що – оскільки ми вже фактично маємо приміщення для благочинної діяльності – члени спільноти «Матерів у молитві» та спільноти подружніх пар можуть зайнятися приготуванням різних смаколиків для тих, кого прямують сповідати священики. Метою цього є разом дати їм відчути нашу любов і увагу, показати, що вони не забуті й не самотні, хоча й опинилися у непростих обставинах життя.

Як реалізовувалася у вас ідея активізації соціального служіння, які наслідки це мало?

Навчальні зустрічі допомогли нам в плані організаційного впорядкування служіння. Тематика перших зустрічей була загальною. А далі ми пішли шляхом малих спільнот – мали цільові зустрічі з парафіяльною молоддю, подружніми парами, спільнотами «Матері в молитві» та «Апостольство молитви». Отож, коли ми згодом говорили про стратегію 2019 року та про те, як ми хочемо рухатися в напрямку розвитку соціального служіння, люди вже були до цього готові. Парафіяни хочуть творити діла милосердя, відкриті на те, аби послужити одне одному.

З іншого боку, можна зауважити, як через діла милосердя преображається життя парафії та громади села. Міняються взаємини між людьми, миряться сусіди, ламаються стереотипи, навіть руйнуються складні «нашарування» у спілкуванні, що формувалися з покоління в покоління. Діяльне милосердя народжує нові стосунки у громаді – родинні та теплі, де ніхто ні до кого не є байдужим, але всі переживають одне за одного.

Ось реальний приклад: перед святом Миколая Чудотворця 2018 року наші подружні пари зорганізувалися і відвідали інтернат для чоловіків з інвалідністю. Люди справді хочуть йти і творити добро – і це змінює обличчя цілої парафії. Наша молитва, сповідь, участь у Божественній Літургії зазнають добрих змін. Поступово милосердя, виражене у реальних справах, преображає і того, хто його чинить, і того, хто його потребує. Коли людина виходить поза свій дім, входить до ближнього і бачить його непросте життя, його страждання – її світогляд змінюється. І заклик Христа «носіть тягарі одне одного» стає живою реальністю. Тому я стараюся й сам вчитися цього, і спонукати до цього вірних, з якими ми разом творимо парафіяльну спільноту.

За результатами навчання і аналізу потреб у вашій громаді виникла ідея Школи милосердного самарянина, яку невеличким внеском підтримав також і Карітас України. Яка мета школи, і чи дала ця ідея плоди для духовного життя парафії?

Цей задум стосується створення простору для зустрічей і спільної праці для реалізації діл милосердя. Місце, яке готується для цього, об’єднає молодь та зрілих віком парафіян. Адже маючи всі потрібні для цього засоби, легше запросити людей до постійної активної діяльності. Ми не хочемо епізодичності. Так було на початку, але зараз час на системну працю. Вона дає реальні результати. Бо школа – це місце, де вчаться, і тут не суттєвий вік. Людина покликана творити діла милосердя протягом цілого життя, тож так само протягом життя має вчитися цього. Школа дасть можливість об’єднатися у цьому навколо суттєвих спільних цілей, а не задуму чи ідеї якоїсь одної особи. Цим має жити вся парафія.

До речі, отримана підтримка – хоча вона й невелика – засвідчила нашим вірним, принаймні активній частині парафії, що наша парафія не є поза увагою Церкви на загал. Що ми важливі для нашої Церкви, яка певною мірою інвестує в нашу парафію, аби мотивувати нас діяти ще більше. І не тільки робити діла милосердя, але й почуватися при цьому в лоні цілої Церкві. Це надихає на творення парафії та цілої громади за принципами солідарності, відповідальності, будування добрих взаємостосунків, а не за словами «моя хата з краю». Стереотипи руйнуються. Тоді парафія стає живою, бачить свою місію у єпархіальній родині та в цілій Церкві.

Дякую за щире і змістовне спілкування!

Підготувала Ірина Максименко,
Київ-Стрий-Пісочна-Київ