Х Всесвітня зустріч сімей: спільна відповідальність за передавання віри
Х Всесвітня зустріч сімей, яка триває у Ватикані, відкриває нові виклики, які стоять перед сім’ями в сучасному світі. Сім’ї в усьому світі єднаються за допомогою засобів комунікації із подіями у Ватикані, щоб разом відкрити важливі свідчення та історії для розпізнавання та прямування вперед. У рамках зустрічі, 23 червня відбулася перша панель душпастирського конгресу на тему «Подружжя та священики разом у будуванні Церкви». У ній учасники підкреслили потребу кращої взаємодії та співпраці між священиками та подружжями, які відчувають спільну відповідальність за Церкву.
Нове дихання Церкви завдяки плідній співпраці з подружжями
В перший ранок роботи конгресу в залі Павла VI зібралися подружжя, які розповіли про свій досвід будівництва Церкви разом зі своїми священиками. Модератори першої панелі – Емма Чіккареллі та П’єр Марко Труллі, які одружені тридцять років та мають четверо дітей, розповіли про ключові аспекти співпраці між священиками та подружжям. Вони зазначили, що коли існує повна співпраця між священиками та подружжям, то «Церква відроджується, дихає вітерцем повноти та добробуту, що заражає всю спільноту». Це відбувається ще й тому, що сім’ї є більше «прищеплені у світ, ніж духовенство і можуть дати нове дихання та бачення також і священикам, іноді трохи закритими у парафії».
Делегати з Латвії – Дайна та Улдіс Зуріло, батьки двох дітей, разом з о. Юрісом Ялінскісом, духовним провідником міжнародного руху «Зустрічі для подружніх пар», розповіли про відповідну заангажованість у життя Церкви. Для цього потрібно не обмежуватись тільки «подаванням руки допомоги священикам» у їхньому служінні, а турбуватися про те, щоб подружжя були «справжніми протагоністами, здатними приносити плід у житті Церкви, відповідно до свого покликання та харизми». Крім того, існує потреба об’єднання сімей у церковні спільноти. На це вказала подружжя ліванців – Жером і Жанет Дахер. Говорячи про те, як створити спільноту між сім’ями, вони підкреслюють небезпеку самотності сім’ї та наполягають на необхідності створення мереж сімей для взаємодопомоги.
Взаємне слухання та підтримка
Всі ці аспекти співпраці між душпастирями та подружжями вказують на Церкву, яка може бути милосердним самарянином для сімей світу. До цього закликав Папа Франциск на зустрічі сімей в середу. Про цей вимір Церкви розповідають у інтерв’ю для Vatican News подружжя з римської дієцезії – Емма та П’єр Марко. Емма є сімейною консультанткою, національною віце-президенткою Форуму сімейних асоціацій та членкинею Національного дослідницького центру з питань сім’ї. Її чоловік – П’єр, також активний парафіянин, який з молодих років був лідером Католицького скаутства Європи на місцевому та національному рівнях. Емма розповідає, що свідчення під час панельної зустрічі «Подружжя та священики разом у будуванні Церкви» виражають вимір слухання, адже все починається від слухання: душпастирі – подруж, а подружжя – душпастирів. На її думку, усвідомленість спільної відповідальності за передавання віри може посилити результати та ефективність євангелізації, а також вказати шлях до більш зрілих мирян, які усвідомлюють свою роль у Церкві.
Говорячи про небезпеку самотності сімей, про що розповідало подружжя з Лівану, Емма відзначає необхідність підтримки сім’ї у її критичних моментах. «Важливо допомогти родині розшифрувати культурні повідомлення, які надходять, і супроводжувати їх у труднощах, з якими вони стикаються в різні моменти сімейного життєвого циклу: від періоду після весілля до народження дитини, від “порожнього гнізда” до зростання дітей, до часу підліткового віку дітей», – зауважує Емма. На її думку, завдання сімейних спільнот та мереж – дати надію та підтримку, щоб бути супутниками один одному.
Церква як спільнота піклування
Роздумуючи над словами Папи Франциска про Церкву як доброго самарянина, П’єр Марко відзначає вимір опіки, яким відзначається самарянин. Він не просто зауважує людське горе, а й витрачає власні гроші на піклування та відвозить пораненого до відповідного пристановища. «Якщо ми думаємо, що наш супровід – це просто виконувати роль світлофора чи секретаря, а не бруднити руки, і навіть не мати бажання втручатися, то ми самі як пара і сім’я, нікуди не дійдемо. І, насамперед, не будемо вважатися такими, що заслуговують на довіру. Найбільша проблема полягає в тому, що багато людей досі бачать Церкву віддаленою, яка засуджує. Ми говоримо про Церкву як про спільноту, а не лише як про духовенство чи інституцію. Багато людей досі дивляться на нас як на тих, які багато засуджують, є дуже замкнутими в собі. Нам потрібно зійти з цього шляху, який є замкненим колом, і тоді ця співвідповідальність священиків і подружжя може відкрити нові горизонти», – відзначає П’єр.
About The Author
