Глава УГКЦ: піднесімо очі до неба і почуємо ангелів, які скажуть: «Не бійтеся!»
Ще рік тому, слухаючи радісний спів колядників, ніхто не міг уявити, що наступне Різдво буде у темряві, в холоді, без даху над головою, або десь далеко від дому. Коли навколо руїни і чути звуки ракетних обстрілів, не легко зберігати в серці місце для різдвяної радості, але саме тепер Різдво покликане стати тим моментом відновлення сили і надії, яким воно було і для наших попередників у найважчі часи нашої історії. Про глибокий зміст Різдва, який пізнаємо в час війни, про тепло, яке походить від допомоги найбільш потребуючим та про велику прихильність до Папи-емерита в інтерв’ю для Радіо Ватикану – Vatican News говорить Верховний Архиєпископ Києво-Галицький, Глава Української Греко-Католицької Церкви Святослав Шевчук.
Ваше Блаженство, на Різдво святкуємо народження Божого Сина, мабуть, у час війни, коли гине стільки людей, важко переживати радість так, як це відбувається в мирний час. Якого значення у цьому контексті набуває Різдво?
Очевидно, що ми звикли до святкувань наших свят в мирний час. Для нас дуже незвично святкувати в контексті війни. Але коли ми говоримо про Різдво Христове, про те, чи його святкувати, чи ні, чи можна радіти, чи ні, маємо пригадати історію, історію нашого народу, нашої Церкви. І історія, яка є учителькою життя, нам каже, що в найтяжчі моменти життя нашого народу і Церкви святкування тих великих християнських свят, зокрема Різдва Христового, завжди були джерелом сили, джерелом укріплення, відновлення наших сил, джерелом надії.
Я думаю, що багато хто з нас пам’ятає розповіді очевидців, як святкували, як колядували воїни УПА в криївках на Різдво, як різдвяне свято серед наших повстанців було джерелом оптимізму, надавало нових сил для боротьби. Пригадаймо собі, як ми колядували за часів підпілля переслідуваної Церкви. Коляда тоді перетворювалися навіть на такі вияви суспільно політичного протесту, в серед такого агресивного войовничого атеїзму саме тексти колядок ставали народним співочим катехизмом, тобто ми довідувалися про зміст і значення Різдва, скажімо так, передаючи з уст в уста слова коляди. Я пригадую, як у нас не було жодних писаних текстів, але мої бабуся колядувала, а я за нею записував на картці і сам вчився колядувати.
Таким чином, у всі найтяжчі часи святкувати Різдво означало не просто організувати якусь світську вечірку, не просто розважитися за правилами сучасного, світського гамору, що в часах війни може бути навіть цинічним, Святкувати Різдво означає прийняти небесну радість, яку нам своїм народженням приносить наш Спаситель, прийняти щось, що виходить поза межі людських горизонтів, людської сили, прийняти Боже Небесне світло.
І тому не біймося, не біймося радіти навіть тоді, коли хочеться плакати, не біймося прийняти це небесне світло навіть тоді, коли нам темно, не біймося колядувати, оспівуючи Різдво Христове навіть тоді, коли так часто нам потрібно відспівати наших загиблих воїнів. Нехай в тих наших обставинах спів української коляди перетвориться на могутню духовну зброю, зброю, яка нам дасть перемогу, перемогу над смутком, над депресією, над психічним виснаженням, бо саме цього хоче наш ворог, і саме тому і атакує сьогодні саме вночі дронами, ракетами українців, щоби нас психічно виснажити, забрати в нас сон, зробити нас нездатними до спротиву, а коляда нехай нам допоможе відновити наші сили, і ми співаємо, що «з нами Бог!».
Блаженніший Владико, Різдво це час пригадати також про найменших, про останніх і маргіналізованих. Тепер в Україні дуже багато страждаючих людей. Чи є якісь окремі категорії людей, до яких би ви хотіли привернути особливу увагу всього суспільства?
Я думаю, що наше суспільство є вже настільки навчене тими місцями війни відчувати тих, хто є найбільш потребуючими, що тут не потрібно казати чогось особливого. Насправді, бачимо сьогодні, як нам потрібно огорнути нашим християнським і людським теплом тих, кого ворог позбавив власної домівки чи власної родини, як нам треба огорнути нашим людським теплом наше військо, наших воїнів, як нам потрібно пам’ятати і молитися про наших братів і сестер, які ще перебувають в окупації. Ми не можемо фізично їх обійняти, але ми можемо і повинні за них молитися, і як тільки якась частина нашої української землі знов буде звільнена, негайно туди до них їхати, привезти їм те, що необхідне для того, щоби вони вижили в холодних часах зими.
Віддаймо потребуючим всі збірки за коляду! Так багато молоді сьогодні буде колядувати для потреб внутрішньо переселених осіб, для потреб поранених, для потреб нашого війська. Давайте будемо щедрими в тій коляді: так само як ми є щедрими в нашому гучному співі, щедрими щодо нашого часу для того, щоб поколядувати, так само будьмо щедрими для того, щоби поділитися всім тим, що маємо, з потребуючими, убогими, найбільш зраненими цією війною.
Ви вже зверталися до всіх українців з нагоди Різдва, яке наближається. Але чи є щось особливе, що б ви хотіли сказати всім тим, які готуються тепер до Різдва?
Я би, насамперед, хотів побажати веселих свят Різдва Христового попри все, бо ця радість є радістю небесною, не земною. Бо коли ми подивимося на наші зруйновані міста і села, на наші зранені серця, хочеться плакати. Але коли піднесемо очі до неба і побачимо цю Вифлеємську зорю, яка провіщає нам народження Христа, і почуємо ангелів, які скажуть: «Не бійтеся! Сповіщаємо вам велику радість!», то не біймося прийняти цю радість. Погляньмо на небо, і нам насправді захочеться радіти цим Різдвом Христовим. Тому не біймося радіти Різдвом. Нехай та сила нашого новонародженого Спасителя дасть нам сил для того, щоби дальше рухатися до перемоги, молитися і працювати для того, щоби наш народ був здатний захистити свою Батьківщину, звільнити наші окуповані території і збудувати щасливу, вільну, незалежну Україну. Дай нам, Боже усім!
Минулої суботи помер Папа-емерит Венедикт XVI. Які спогади залишилися у вашому серці про його постать?
Я вперше познайомився з кардиналом Ратцінґером, будучи студентом у Римі в 90-х роках. Я пригадую, як в контексті програми семінарських занять нашого університету ми мали зустрічі із працівниками Конгрегації Доктрини віри щодо Катехизму Католицької Церкви. І насправді, я захоплювався постаттю кардинала Ратцінґера, його такою ніжністю, делікатністю, навіть тоді, коли він говорив про тяжкі теми. Вражала ця покора надзвичайно розумної людини, а з іншого боку, глибина аргументації, яку він висловлював. Бо часом, той, хто себе має за дуже мудрого, дуже розумного, перетворюється на циніка у ставленні до тих, хто чогось не знає, бо є слабшими інтелектуально. А він, будучи одним з найкращих богословів кінця XX і початку XXI століття, вмів поєднувати глибину і висоту християнської думки з глибиною покори, особистої покори.
Я пригадую, як разом із сестрою Луїзою Цюпою і з отцем Тарасом Барщевським у 2002 році ми брали участь у конференції, присвяченій десятиліттю Катехизму Католицької Церкви у Римі, і як кардинал Ратцінґер розповідав про те, чому деякі католицькі богослови відкинули цей Катехизм. І було цікаво почути, що Катехизм Католицької Церкви не є підручником з богослов’я, що Катехизм є висловом віри Церкви, а не набором тих чи інших гіпотез богословів нашого часу.
А потім вже був досвід спілкування з ним як з Папою. Для мене це був досвід великого довір’я Папи до молоді, до молодої людини, бо я, властиво, був наймолодшим єпископом Католицької Церкви майже цілий рік, єпископом якого він іменував. Згодом він мені доручив адмініструвати нашу єпархію в Буенос-Айресі, одному з наймолодших у світі правлячих архиєреїв. Так само він потвердив вибір Синоду Єпископів нашої Церкви, який обрав з поміж себе наймолодшого єпископа як свого очільника. І Папа мав відвагу такий вибір потвердити.
Коли почалася війна, Папа написав до мене листа, дуже дискретного, напівконфіденційного, в якому чітко і ясно дав зрозуміти, що для нього є очевидним, хто є жертва, хто є агресор, хто є злочинець, а хто є той, за кого треба молитися і кого треба підтримувати.
Також склалося так, що я був одним з останніх, кого Папа прийняв на аудієнції у своєму домі в монастирі «Mater Ecclesiae» у Ватикані. Він мене запевнив про те, що він молиться, молиться за Україну. Я переконаний, що він за нас буде молитися на небесах. Відійшов у вічність один із найбільших інтелектуалів Католицької Церкви XX століття і початку XXI століття. Я переконаний, що невдовзі він буде проголошений Отцем і Учителем Церкви. Ми всі будемо гордитися тим, що ми знали особисто цього Отця і Учителя Церкви, і будемо молитися за його якнайшвидшу беатифікацію, бо це був Божий, блаженний, святий чоловік.
About The Author
