Про традицію травневих богослужінь у Католицькій Церкві

Мабуть, для кожного католика природним є те, що з першого дня останнього весняного місяця у церквах починаються богослужіння, присвячені Діві Марії. Храми наповнюються ні з чим не порівнянним запахом фіміаму і прекрасним відлунням старовинної молитви.

Але так було далеко не завжди. Традиція проведення “травневих богослужінь” поширилася в Європі лише в XIX столітті, а вперше виникла в кармелітському монастирі у Ферраре. Тоді монастирська служба складалася з розважань, молитов, співу Лоретанскої літанії і з т.з. flores mariani (марійських квіточок), а закінчувалася урочистим благословенням Пресвятими Дарами. Нині, як ми знаємо, все виглядає дещо простіше.

Деякі вважають, що шанування Діви Марії виникло лише у Середньовіччі, а до цього не було жодних молитовних відозв, звернених до Неї, і взагалі перші християни відносилися до Матері Спасителя досить спокійно. Прибічників цієї теорії доведеться розчарувати. Особливе місце Богородиці в справі нашого спасіння відводилося завжди. Вже в перші століття з’явилися молитви і співи на Її честь. В апокрифічних Євангеліях багато говориться про життя Марії, про Її дитинство і навіть про Її місіонерську діяльність. Ці благочестиві легенди навіть називають імена батьків Пресвятої Діви. Протоєвангеліє Якова розповідає про благочестиву пару, Йоакима і Анну, що нібито прожила довгі роки, але так і не мала дітей, що в ті часи вважалося покаранням за гріхи. За переказами, у Йоакима одного дня навіть не прийняли жертву в храмі, вказавши на те, що в людини, якій Бог не дав дітей, Він не прийме і жертву. Засмучений Йоаким віддалився в пустинне місце і там просив Господа про дарування йому дитини. Бог послухав молитву, і незабаром Анна народила йому дочку. З того ж Протоєвангелія ми дізнаємося, що Пресвята Діва виховувалася при храмі, що буквально за кілька днів до Благовіщення вона була вибрана первосвящениками, щоб ткати завісу для святині – саме ту, яка розірвалася в день смерті Христової. Це ж джерело пропонує свою версію Благовіщення. Ніби вперше Марія почула голос ангела, знаходячись біля криниці, але злякалася і втекла. Лише вдруге, коли ангел увійшов до Її будинку, вона відповіла на звернені до Неї слова. Згодом, у середні віки, богослови роздумували над тим, чим же займалася Свята Діва у момент Благовіщення: чи ткала Вона чи читала Біблію; якщо читала, то на якому місці була розкрита книга. Про це багато писав св. Бернард із Клерво. Він стверджував, що Марія читала пророцтво Ісаї: ” Ось дівиця зачала, і породить сина і дасть йому ім’я Еммануїл” (Іс. 7,14). Якщо ж книга була закрита, то тут слід бачити вказівку на інші слова Ісаї: ” Видіння про це все для вас, немов слова, що в книзі під печаттю” (Іс. 29,11).

Багато джерел оповідають про те, що Богородиця після П’ятидесятниці відвідувала різні країни, проповідуючи Євангеліє. Але, на жаль, історичних підтверджень цьому немає. Як би не було, Церква завжди шанувала Діву Марію, а її чада любили Її. Саме ця любов послужила прийняттю в IV столітті на Нікейському соборі догми про Її Богоматеринство, а також стала джерелом для створення численних молитов, звернених до Матері нашого Господа.

Утім, звернімо свою увагу на невід’ємну деталь “травневих богослужінь” – літанію до Пресвятої Богородиці.

Колись літанією (від грецького lite- “прохання, ревна молитва”) називалися прохальні процесії. Вони влаштовувалися в день святого Марка (25 квітня) і називали їх litania maior (велика літанія), а також в “хресні дні” (перед Вознесінням), їх називали litania minores (малі літанії). Звична ж назва “процесія” стала використовуватися лише з XII століття.

Крім того, літаніями називали прохальні молитви, що здійснюються на чолі з літургом. Літург, а ним міг бути і єпископ, і священик, і диякон, виголошував по черзі декілька молитовних прохань, на які присутні відповідали відозвою: “помилуй нас”, “молися за нас” і т. п. Подібні молитви існували також і в Східній Церкві, вони дійшли до наших часів у вигляді “Єктенії” – частини літургії, схожої на латинську “молитву вірних”, а так само частини всенощного чування, що називається “литією”.

Найстародавніша з нині існуючих літаній звернена до всіх святих. В антіохійському і єрусалимському обряді вона використовувалася вже в IV столітті, а в римських літургічних книгах вона з’явилася в VII столітті. Спочатку було декілька її версій, але після Тридентського собору папа Пій V затвердив до використання лише один варіант. Літанію до Всіх Святих співали при хрещенні і рукоположенні, під час прохальних молитов і покаяльних богослужінь. У наші дні літанія до Всіх Святих відома у двох версіях: процесійна (довга) і обрядова (коротка).

Літанія до Пресвятої Богородиці з’явилася пізніше – у XIII столітті. Вона має кілька версій, серед яких найпопулярніша – “Лоретанська”. Її затвердив папа Сикст V в 1587 році. Названа вона на честь містечка Лоретто, якому зобов’язана своєю появою. Згідно з благочестивою легендою саме в це італійське місто ангели в 1219 році перенесли з Назарету дім Святої Діви, рятуючи його від варварів мусульман. Пізніше саме Лоретанська літанія стала зразком для створення інших літаній, затверджених апостольським престолом: Літанія до Пресвятого Імені Ісуса (1862), літанія до Пресвятого Серця Ісуса (1899), Літанія до святого Йосифа (1909) і Літанія до Пресвятої Крові (1960).