Глава УГКЦ подякував за книжку про отця Григора Мицевича: «Такі історичні праці принесуть добрі плоди у взаєминах поляків і українців»

«Прошу прийняти мою подяку і вдячність за повернення пам’яті про надзвичайного священника, який у своєму духовному вимірі показує, яку величезну роль у релігійному житті наших народів і Церков відіграє по сьогодні спільна спадщина Речі Посполитої, — подякував п. Богумілі Єнджеєвській Глава УГКЦ. — Його життя і служіння — один із важливих та водночас дуже символічних прикладів, який свідчить, як багато пов’язує поляків, білорусів, литовців й українців і наші дві великі християнські традиції — західну та східну. Ця праця є також популяризацією культурно-релігійних питань, пов’язаних з історією Підляшшя, а зокрема життям і діяльністю о. Григора Міцевича. Завдяки Вам його нотатки, написані в 1849 році, які понад століття лежали в Ягеллонській бібліотеці, стали доступними для широкого кола читачів».

Книжка «Історія і мартиролог Святої Унії в Литві у світлі життєпису та щоденників о. Григора Мицевича, священника унійного обряду» вийшла у травні цього року у Варшаві (Wydawnictwo von Borowiecki). Це — збірка історичних документів, нотаток о. Мицевича, написаних 1849 року, у часи жорсткого тиску миколаївської росії і нав’язування ідеології «православ’я, самодержавності, народності» поневоленим імперією народам, їх асиміляції і перетворення на лояльних православних росіян. Православна Церква в російській імперії фактично була частиною держави, інші віросповідання та конфесії були дискриміновані (як Польська Католицька Церква, яка для оголошення папських булл мала просити дозволу російського уряду) або мали зникнути (як Греко-Католицька Церква).

Греко-католицький священник Григорій Мицевич народився в с. Даше поблизу Кліщелів, тепер — Підляського воєводства, на польсько-білорусько-українському кордоні. У нотатках він описав своє пастирське служіння в часи ліквідації царською владою Греко-Католицької Церкви в загарбаній Речі Посполитій. Ці записи майже 200-річної давнини — свідчення глибокої віри священника, свідчення сили духу у важких обставинах і випробуваннях. Архимандрит й історик Чину святого Василія Великого Ізидор Патрило у праці «Мученики і послідовники Греко-Католицької Церкви XVIII—XIX століття» згадує, що о. Григор Мицевич пів року провів на хлібі й воді в підвалах жировицького монастиря, потім його відправили в місце, де він терпів великі злидні і, врешті, під жорстким наглядом його вивезли до дерманського монастиря (територія сучасної Рівненщини), де він і закінчив своє мученицьке життя.

«Дослідники слушно зауважують: примушування священнослужителів до віровідступництва — через голод, холод, побої, залякування, жорстоке поводження з їхніми родинами — одна з найчорніших сторінок ліквідації Греко-Католицької Церкви царською владою в російській імперії, — зазначив Блаженніший Святослав. — Покійний о. Григор Мицевич описав свою долю так: „У мене немає ні батька, ні матері, ні дружини, ні дітей, мені нічого втрачати, крім совісті, релігії та душі, і я не маю наміру їх продавати. (…) І якби мені довелося й смерть прийняти, то вона — як у справі святій і добрій — мені не страшна“».

Глава УГКЦ наголосив: подібні історичні праці й відкривання історичних документів різного часу для широкого загалу дають глибоке та вдячне розуміння спільної історії і, поза сумнівом, принесуть добрі плоди у взаємних стосунках поляків і українців, у стосунках вірних Римо- та Греко-Католицької Церков.