#НазустрічРіздву: День 6. Народження Христа приносить визволення людству і людині

#НазустрічРіздву — це авторський духовний медіапроєкт владики Богдана Дзюраха, апостольського екзарха для українців візантійського обряду у Німеччині та країнах Скандинавії. У ньому єпископ прагне спільно із усіма людьми доброї волі благодатно та ефективно переживати кожен день Різдвяного посту на шляху до світлого празника Воплочення Божого Сина. Тому з усіма своїми фізичними та духовними силами вирушаймо у спільну мандрівку віри із владикою Богданом!

«З Єгипту я покликав мого сина» (Ос. 11, 1)

Третє пророцтво, яке наводить євангелист Матей, описуючи події Різдва Христового (Мт. 2, 15), на цей раз походить від пророка Осії.

Історичний контекст цього пророцтва такий: У VIII-му столітті до Христа, в якому до речі жили і діяли попередні згадані нами пророки — Ісая та Міхей, Осія отримує від Господа натхнення і наказ кликати вибраний народ до покаяння. При цьому пророк Осія у своїх пророцтвах послуговується образами і висловами з подружнього і родинного життя. Особливо зворушливими є слова, де Господь пригадує своєму народові про свою батьківську любов до нього і про те, як дотепер Він цей народ провадив, виводячи його з неволі і переводячи через пустиню до Обіцяної землі: «Коли Ізраїль був дитятком, я полюбив його, і з Єгипту покликав я мого сина. Що більше я їх кликав, то більш вони відходили від мене. Вони ваалам жертви приносили, кадили перед різьбленими бовванами. Я самий, я вчив Ефраїма ходити, брав їх за руки, але вони не розуміли, що то я доглядав їх. Я притягав їх людяними мотузками, — поворозами любови. Я був для них, неначе тії, які здіймають ярмо в них із шиї. Я нахилявсь над ними й давав їм їсти» (Осія 11, 1–4).

Скільки ніжності, тепла, любові міститься у цих словах, які Господь вкладає в уста пророка! Яким контрастом до цих запевнень і пригадок про любов, турботу і опіку Божу звучать слова про те, що чим більше Бог їх кликав, тим більше вони віддалялися від Нього! Але чи це не є гіркою правдою про нашу відповідь на Божі добродійства?! У нашому народі є прислів’я «Як тривога — то до Бога», — і це зрозуміло і природньо, що ми шукаємо прихистку і помочі в моментах кризи і загрози; але друга частина каже про небезпеку забуття про Божі добродійства, коли минають небезпеки: «А як по тривозі — то й по Бозі!»…

Все ж, незважаючи на впертість і непослідовність, яку Господь досвідчує від свого народу, Він не перестає кликати своїх улюблених дітей, бажаючи здійняти з них ярмо і пригорнути їх до свого люблячого серця, так як мама пригортає до грудей своє дитя, годуючи його і безнастанно піклуючись про нього. Бог вірний у своїй любові до нас, навіть якщо ми є невірними!

У згаданому пророцтві виразно знаходимо іще один момент, в якому тісно переплітається доля вибраного народу і доля Воплоченого Сина Божого. Подібно як свого часу Господь потужною рукою вивів свій поневолений народ з єгипетського рабства, так тепер Бог Отець посилає Свого Воплоченого Сина у Єгипет, щоб Його повернення стало започаткуванням нового пасхального переходу з неволі гріха і смерті до повної свободи. Цей новий перехід завершиться Страсною п’ятницею і осягне свою повноту у Воскресінні Сина Божого Воплоченого. У Христі і з Христом увесь людський рід буде переведений від смерті до життя, від неволі диявола до свободи дітей Божих. Про цей перехід ми співаємо на Пасхальній утрені: «Воскресіння день, просвітімся люди! Пасха, Господня Пасха, від смерти бо до життя і від землі до небес Христос Бог нас перевів, перемоги пісню співаємо».

Святий Павло, пригадуючи християнам про духовне визволення, яке дарує нам Христос Спаситель, закликає пильнувати цього Божого дару свободи і під кормигу гріха не піддаватися знову: «Христос нас визволив на те, щоб ми були свобідні. Тож стійте і під кормигу рабства не піддавайтеся знову» (Гал. 5, 1).

Молитва

Господи Ісусе, Ти у своїй любові сходиш із небес на грішну землю, а потім мандруєш дорогами землі, шукаючи мене, заблукану овечку. Ти йдеш до місця мого поневолення, до мого особистого «Єгипту», щоб принести мені світло надії, а відтак взяти мене за руку і вивести на волю, ціною власного життя. Ти у яслах на сіні простягаєш до мене свої долоні, так як незабаром простягнеш ті самі долоні на дереві Хреста — з незмінною любов’ю і ніжністю, запрошуючи мене кинутись в Твої обійми, довіритись Твоїй любові і дати себе провадити дорогами життя. Мій Господи і Боже, дай мені завжди пам’ятати, що тільки у Тобі і в єдності з Тобою я можу віднайти правдиве щастя і свободу. Нехай Твоя десниця веде мене дорогами життя, нехай заведе мене до вічного життя! Амінь.

† Богдан Дзюрах,
апостольський екзарх у Німеччині та країнах Скандинавії