Владика Ярослав Приріз: Постать святого Йосафата заслуговує на те, щоби її всесторонньо пізнати

Сьогодні наш погляд звернений на постать святого священномученника Йосафата, архиєпископа Полоцького, як доброго пастиря. Ми складаємо подяку Богові за дар цього великого мужа нашої Церкви у 400-річчя його мучеництва. Життя і діяльність цього святого свідчать про історичні зв’язки Київської Церкви Володимирового хрещення із Західною Європою і зокрема, з Римським Апостольським Престолом.

Наш брат по крові

Святий Йосафат — наш брат по крові й мученик за віру — прийшов на світ у 1580 році у місті Володимирі на Волині. Побожні батьки — Гавриїл і Марина — охрестили його в місцевій церкві Святої Параскевії і надати ім’я Іван. Йому, ще малому хлопчикові, під час молитви у храмі з ікони розп’ятого Христа спала у серце іскра любові. Згодом вона палахкотіла і розросталася. Юнаком він вступає у монастир і цілковито посвячує себе Господеві, далі стає священиком, а потім єпископом.

“Душехват!”

Пастирську діяльність Йосафата найвлучніше окреслили самі його противники одним словом: «Душехват»! Так називали його віленські міщани, які зауважили, що Йосафат прикладом свого життя притягує їхніх синів до Свято-Троїцького монастиря. Таким він був уже як диякон, таким залишився як священик і наприкінці — як єпископ.

Смиренний аскет

Йосафат уникав почестей, вправляючись в аскетичного житті та молитві. Своє служіння задля єдності Христової Церкви він завдячував не родинній традиції, не оточенню, в якому виховувався, а Божій благодаті. Згодом він поглибив своє переконання завдяки пізнанню власної церковної традиції, зокрема уважному читанню богослужбових книг. Далі він обстоював це цілим своїм єством — спершу як мирянин, потім як диякон-чернець та ієромонах, а завершив як Архиєрей-Пастир своїх овець.

Борець за єдність Церкви

Єдність між християнами є найголовнішою прикметою християнської віри, бо каже Євангелист Йоан: «З того усі спізнають, що ви мої учні, коли любов взаємну будете мати» (Йо.13,35). Св. Йосафат був свідомий того, що пристрасті є причиною всякого гріха, а послідовно вони є причиною кожної сварки та роз’єднання. Гнів і заздрість розділяють і роз’єднують людей, а християнська єдність — це добро, яке треба здобувати через аскетичні вправи над собою й витривалою працею над духовною єдністю між братами. З писань св. Йосафата випливає, що для нього діло об’єднання — це Боже діло, а осягнути його можна тільки з Божою поміччю. Церковну єдність треба здобувати покорою, терпеливістю та самопожертвою. Це те, що найважливіше, найцінніше і про що кожний християнин мусить дбати.

Як добрий пастир, святий Йосафат постраждав мученицькою смертю за своє стадо у Вітебську 12 листопада 1623 року, проживши неповних 44 років. Його вбили сокирою, а тіло вкинули у ріку Двіну. Щойно шостого дня знайдено мертве тіло Йосафата. У 1643 році він був беатифікований, а в 1867 році Папа Пій IX проголосив його святим. З нагоди 300-ліття від його мученицької смерті Святіший Отець Пій XI присвятив йому свою енцикліку «Ecclesiam Dei», а святий папа Іван Павло ІІ назвав його Апостолом єдності. Мощі святого Йосафата після довгого поневіряння спочивають у Папській базиліці Святого Петра у Ватикані.

Добрий Пастир

Зі світлого прикладу св. Йосафата можемо дуже багато чому навчитись, як нам у практичному житті поступати. Коли ми щороку святкуємо річницю смерті св. Йосафата, то робимо це, щоб скласти йому честь і вдячність, яка йому належиться, але передусім для того, щоб вимолити його заступництва та вкотре нагадати собі про подвиг його життя, служіння і мученицької смерті. Його постать заслуговує на те, щоб її всесторонньо пізнати й щоб від неї вчитися жертвенної праці для єдності Христового стада. Храм, який збудований у цьому мікрорайоні м. Дрогобича, буде ще однією нагодою звернути нашу особливу увагу на важливість справи, яку звершував св. свящ. Йосафат. Сподіваюсь, що тут не одному юнакові чи дівчині, як колись малому Іванові-Йосафатові, впаде у серце іскра Божої любові, запалахкотить і розвинеться, спонукаючи до жертовної праці на благо Божого люду у священичому чи монашому стані.

Улюблені молільники, Христова Церква, проголошуючи Йосафата Кунцевича святим, ставить його нам за приклад для наслідування. Тож прохаємо святого Йосафата, щоб випроси в нашого Господа зцілення рани нашого народу та справедливий мир на нашій землі, який приходить із небес і якого цей світ не має. Нехай Господь і сьогодні щедро благословить кожного, хто трудиться над прославою Його Імені та вимолює і виборює вільну, соборну Україну. А благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа нехай буде зо всіма вами! Амінь.

† Ярослав Приріз,
єпарх Самбірсько-Дрогобицький