Якою є суть місії Католицької Церкви? Єпископ Атаназій Шнайдер
Суть місії Церкви співпадає із місією Ісуса Христа, Одвічного Божого Слова, Другої Особи Пресвятої Трійці, Який став людиною і визнав: «Я для того народився і прийшов на світ, щоб дати свідчення істини. Кожен, хто від правди, слухає мого голосу» (Ів. 18,37). І так Церква усіх часів і завжди говорила,і повинна говорити, подібно: «З цією метою Христос, Одвічна Істина, заснував мене і з цією метою я жила і буду жити у цьому світі – щоб давати свідчення істини». Такими словами повинен висловлюватись папа, кожен єпископ і священник наших часів. Насправді ж, в наші часи майже усюди розпалюється і поширюється війна проти обʼявленої Божої істини і проти першочергової місії Церкви, щоб її проголошувати посильно і однозначно. Трохи більше ста років тому папа Пій Х представив нам реалістичне бачення сучасної байдужості як характерну рису сучасності. Це адекватне до ситуації бачення, яке представив святий Папа, цілком можна застосувати до наших часів:
«Ця святотатська палаюча війна… зараз майже усюди підбурюється і підпалюється проти Бога. Бо дійсно «народи бунтують, люди снують даремні задуми» (Пс. 2,1) проти свого Творця, настільки частими є волання ворогів Бога: «Відійди від нас» (Йов 21.14). І, як можна було сподіватись, стверджуємо, що серед більшості людей згасла усяка пошана до вічного Бога, а у проявах публічного і приватного життя немає пошани до Найвищої Волі – ні, застосовується кожне зусилля і кожен підступ, аби цілком знищити пам’ять і пізнання Бога… Нам ніколи не вдасться закликати людей повернутися до величі і Божого царства, хіба що за посередництвом Ісуса Христа. «Ніхто»,- нагадує нам апостол,-«не може покласти іншу основу, аніж той, хто був покладений, і ним є Ісус Христос» (1 Кор. 3.11). Лише Христос, «якого Отець посвятив і послав у цей світ» (Ів. 10,36), «є відблиском Його слави і відблиском Його суті» (Євр. 1,3), правдивий Бог і правдива людина: без якого ніхто не може пізнати Бога зі знанням про спасіння, «Отця ніхто не пізнав, лише Син, і той, кому Син захоче обʼявити» (Мт. 11,27). Звідси випливає, що відновлення усього в Христі і повернення людей до віддання себе Богові є однією і тією ж метою… часи, в які ми живемо, вимагають дій – але дій, які полягають виключно на дотриманні з вірністю та горливістю Божих законів і вказівок Церкви, на щирому та відкритому визнанні релігії, на виконанні всякого виду благодійних справ, не зважаючи на егоїзм чи земну користь. Такі яскраві приклади, подані великою армією воїнів Христових, будуть набагато кориснішими для спонукання та залучення людей, ніж слова та піднесені промови… О! коли Господній закон вірно виконується в кожному місті й селі, коли виявляється пошана до святих речей, коли приступають до таїнств і виконують заповіді християнського життя (…), це також значною мірою сприяє матеріальному благополуччю та міцності людського суспільства (…) всім буде зрозуміло, що Церква, як вона була встановлена Христом, повинна мати повну свободу і незалежність від усякого чужого панування. (E supremi, 4 жовтня 1903, 4; 8; 14)”.
Кардинал Луї Пʼє, великий єпископ і сповідник католицької віри у Франції 20-го століття, залишив нам такий важливий і своєчасний заклик остерігатися смертельної байдужості – головної духовної хвороби нашого часу, і водночас боротися з нею духовними засобами, які Бог дав нам у Своїй святій Церкві:
“Коли ти приречений на торжество зла, ніколи не хвали його, ніколи не говори злу: ти – добро; ніколи не говори деградації: ти – прогрес; ніколи не кажи ночі: ти світло; ніколи не кажи смерті: ти – життя. Освячуйтеся в той час, у який Бог вас поставив; оплакуйте зло і провини, які Бог толерує; протиставляйтесь їм енергією ваших вчинків і зусиль, усього вашого життя, вільного від помилок і поганих вчинків, щоб після вашого життя тут, на землі, ви були єдині з Духом Господа, щоб ви були допущені бути одним з Господом, бо як сказав св. Павло: «Хто єднається з Господом, є з Ним одним духом» (1 Кор. 6.17). (З останньої проповіді кардинала Пʼє, єпископа Пуатьє, 18 травня 1880)».
Ця праця Еріка Семмонса під назвою «Вбивча байдужість. Як Церква втратила свою місію і як можемо її повернути?», є цінним інструментом для того, щоб відкрити очі на правдивий стан духовної хвороби в житті Церкви, якій потрібно поставити правильний діагноз вбивчої байдужості щодо обʼявлений і незмінних істин. Водночас заслугою цієї книги є вказання на правдивий дух надприродної любові і пошани до Церкви, позиції, яка повинна провадити кожного, хто глибоко занепокоєний і не ховає голову в пісок, до визнання незаперечного факту духовної пандемії, що вирує в житті Церкви. Ці слова Еріка Семмонса є в цьому значенні повчальними і заохочують: «Кожна критика католиків щодо папи чи собору має бути висловлена обережно і з покорою. Ніхто не хоче критикувати свою матір; хоче, щоб світ завжди був таким, як був, коли він був малою дитиною – коли мама завжди була права і знала про все на світі. Однак у цьому занепалому світі це неможливо. Ми не повинні насолоджуватись критикою очільників Церкви, але деколи мусимо це робити, щоб Церква могла вершити свою хвалебну місію». Нехай ця книга має широке і благодатне поширення і, з Божою ласкою, запалить в умах і серцях читачів непохитну любов до істини і Церкви, бо в ній, як говорить св. Августин, «замість перемоги є істина; замість високого сану – святість; замість спокою – щастя; замість життя – вічність» (Кв. 15,1).
Цей текст є вступом до книги «Вбивча байдужість» Еріка Семмонса від 2023 року
About The Author
