Дослідники спробували відтворити обличчя Діви Марії у різному віці

Можливо, ви вже нещодавно зустрічали це зображення в Інтернеті: «Як могло виглядати обличчя Діви Марії?»

Але чи є для цих зображень історичні та наукові підстави? Так, і це результат праці бразильського художника та вчителя, натхненного Туринською Плащаницею.

Атіла Соарес да Коста Фільо має ступінь у галузі промислового дизайну – візуальної комунікації в Папському католицькому університеті Ріо-де-Жанейро. Він також здобув ступінь аспіранта з історії мистецтва, філософії, соціології, історії, середньовічної церкви, антропології, археології та спадщини. Він відомий своїм інтересом до релігійних тем і творчості Леонардо да Вінчі, пише ChurchPop.

Реконструкція обличчя Марії

«The Lady of the Shroud: Searching for the Real Mary» («Діва Плащаниці: у пошуках справжньої Марії») — це дослідження професора, спрямоване на відтворення того, яким би могло бути обличчя Матері Ісуса, натхненне характеристиками обличчя Чоловіка на плащаниці.

Професор наголошує, що «цей експеримент, який я запропонував, є вправою в спекуляції, беручи до уваги гіпотетичну легітимність Святої Плащаниці як християнської реліквії, а також катехизиу та теології Риму».

«Важливо також наголосити, що Церква ніколи офіційно не проголошувала священною Плащаницю, вважаючи її просто дуже важливим предметом, оскільки вона сприяє глибоким проявам віри серед своїх пошановувачів».

Щоб дійти до остаточного зображення, Атіла пояснив, що його відправною точкою було «обличчя людини на Плащаниці, отримане в 2010 році американським графічним дизайнером Реєм Даунінгом, лауреатом премії «Еммі», та його студією «Macbeth».

«Останній, за допомогою найсучасніших криміналістичних технологій, створив те, що вважається найбільш достовірним наближенням того, як це обличчя могло виглядати, коли він був живим».

Потім за допомогою штучного інтелекту він створив «жіночу версію», яка включала «коригування обличчя та деякі ручні художні ретуші, зроблені мною – щоб краще визначити антропологічно жіноче та етнічне обличчя, результатом чого є обличчя жінки віком приблизно 30 років».

«Я також вирішив представити Марію з макіяжем, оскільки деякі з найбільших героїнь Біблії, як відомо, приділяли особливу увагу своїй прекрасній зовнішності», – уточнив художник.

«Крім того, ми не повинні ігнорувати той факт, що жінки на Близькому Сході історично використовували макіяж, включаючи червону помаду, щоб запобігти сухості шкіри та губ. Це була практика навіть у Стародавньому Єгипті, де Марія жила кілька років свого життя. Звичайно, вона цілком могла прийняти цей звичай».

На зображенні нижче – Марія у віці 33 роки

Обличчя Марії, натхнене лише Чоловіком на Плащаниці

Атіла захищає свій вибір створити твір, натхненний лише Плащаницею. «…Атрибути, що стосуються людської природи, належали б виключно Марії», — каже він.

«Згідно з давньою католицькою догмою, Ісус мав би отримати 50 відсотків (людської) ДНК Марії та 50 відсотків (нематеріального) Святого Духа в абсолютно Непорочному Зачатті – з цього приводу Папа Пій IX у 1854 році проголосив «Ineffabilis Deus», визначаючи доктрину Непорочного Зачаття Марії. Також важливо згадати, що Христа зазвичай називали «потомком (або домом) Давида» по маминій лінії, «царського роду», що веде нас розглянути цю генетичну умову Людини-Ісуса з огляду на особу Марії».

Він також зробив додаткові реконструкції Марії у різному віці:

Марія у віці 5 років:

Марія у віці близько 11 років:

Гіпер-реалістичне зображення Марії у підлітковому віці:

Гіпер-реалістичне зображення Марії у дорослому віці:

«Дебати на цю тему нескінченні, але розумно припустити, що біологічні (або матеріальні) елементи, які визначали б зовнішність Ісуса, знайшовши свою генетичну спадковість лише в Марії (оскільки вона була людиною, а не нематеріальною), утворили би першого— «fructus ventris», «нащадка утроби» — дуже схожим на останнього, свого єдиного тілесного прародителя», — продовжує Аттіла.

Згідно з цією точкою зору, іншу версію обличчя Марії можна отримати за допомогою пікселів, байтів, алгоритмів, додаткової математики, деяких антропоморфних міркувань і остаточного художнього штриха.

«Коли дивовижні технології 21-го століття мають справу з темами та суперечливими питаннями, такими як віра та невидиме, ми розуміємо, чому віру та науку ніколи не слід було розділяти».