Ґаллаґер: Святий Престол – дипломатія, що вірить у можливість миру

По завершенні поїздки до Москви Секретар Святого Престолу в справах стосунків з державами та міжнародними організаціями дав інтерв’ю ватиканським медіа та підбив підсумки щойно завершеної дипломатичної місії.

У п’ятницю, 28 серпня 2026 р., в першій половині дня в Москві сяяло сонце, коли керівник дипломатичної служби Святого Престолу сів на борт літака, щоб повернутися до Риму через Стамбул і прибути до Ватикану пізно вночі. Довга й досить клопітка подорож. Припинення прямого сполучення між Росією та країнами Європейського Союзу справді обмежує можливості дістатися до Москви й змушує ті нечисленні регулярні рейси здійснювати довгий обхід Європи: зі Стамбула маршрут пролягає через Балкани, вздовж кордонів України і, нарешті, через повітряний простір Білорусі. Щонайменше дванадцять годин, включаючи перельоти та пересадки, на подорож, яка до 2022 року займала близько чотирьох годин перельоту.

«Це була довга подорож, – підтверджує архиєпископ Пол Річард Ґаллаґер, – але й це набуває символічного значення: до 2022 року до Москви можна було дістатися за кілька годин, а сьогодні шлях став довшим. Ця подорож свідчить про прагнення до діалогу, який Святий Престол хоче підтримувати. Діалогу, який ми розпочали ще багато років тому, як через посольство Російської Федерації при Святому Престолі, так і завдяки роботі Апостольського нунція Джованні д’Аніелло в Москві. Це підкреслює нашу відданість та важливість, яку ми надали цій подорожі, здійсненій від імені Святого Престолу та з благословенням Папи».

Російська влада явно позитивно оцінила Вашу поїздку до Москви, про що свідчили офіційні переговори з міністром закордонних справ Лавровим та радником Ушаковим. Тема війни з Україною, що триває, привернула значну частину уваги. Ви неодноразово наголошували, що єдиний шлях до припинення бойових дій — це повернення до дипломатії.

Так, це непростий діалог, адже чим довше триває війна, тим складніше буде відновити стосунки: є багато жертв, багато відкритих ран. Але ми чудово знаємо, що історично всі конфлікти, всі війни закінчуються переговорами, укладенням угоди, а потім починається відновлення стосунків між колишніми воюючими сторонами. У цьому сенсі дипломатія пропонує й обіцяє можливе вирішення. Саме це ми, як Церква, маємо обов’язок і відповідальність сповіщати. Ми поїхали до Москви, щоб говорити про мир, щоб підбадьорити душі, збентежені війною, і сказати: майте мужність, станьте на дорогу миру, майте надію вірити в кращий день. І я вважаю, що саме це, в основному, було нашим посланням.

Після двосторонньої зустрічі міністр Лавров зазначив у інтерв’ю, що під час переговорів Ви обмежилися скоріше загальним закликом якнайшвидше покласти край конфлікту.

Так, це правда, саме така наша позиція, якої ми завжди дотримувалися. Святий Престол не вникає в подробиці переговорів і не пропонує технічних рішень, оскільки це є безпосередньою відповідальністю сторін, що воюють. Натомість Святий Престол нагадує про цю відповідальність і закликає проявити добру волю для серйозного початку діалогу. І робить це, звертаючись як до Російської Федерації, так і до України, а також до інших країн, із закликом не щадити жодних зусиль для створення простору для діалогу.

Перед обличчям страждань цивільного населення внаслідок війни Ви наголошували на необхідності активізації гуманітарних заходів, зокрема в контексті майбутньої поїздки кардинала Маттео Дзуппі до Російської Федерації. Що є пріоритетним?

Цей аспект є надзвичайно важливим, і в цьому напрямку Святий Престол уже робить свій внесок – зусилля, які досі отримували високу оцінку. Також Святіший Отець перед від’їздом сказав мені: потрібно наголошувати на гуманітарному аспекті. І ми так і зробили. Ми сподіваємося, що мирна місія кардинала Дзуппі триватиме і що він зможе найближчим часом знову приїхати до Москви, зокрема щоб засвідчити те, що роблять місцева Церква та католицькі спільноти.

Святий Престол запропонував свої посередницькі послуги для відновлення діалогу та переговорів. Як цю пропозицію сприйняли і як вона може втілитися в життя?

Цю пропозицію ми вже робили в минулому, але досі вона не отримала практичного втілення. Схоже, що нема бажання прямого залучення наших дипломатичних представництв. Проте сам жест було оцінено позитивно, той факт, що ми не ухиляємося від відповідальності. Послання в цьому сенсі є чітким: у сучасному світі ніхто не може вирішити проблему самотужки. І Росія, і Україна потребують міжнародної спільноти, потребують своїх союзів, і, пропонуючи свої добрі послуги, ми даємо зрозуміти обом сторонам, що Святий Престол готовий допомогти будь-яким чином. Достатньо лише попросити, і ми надамо всі наші ресурси, які, визнаємо, є скромними, але це жест, який ми робимо у добрій вірі.

Ви також мали нагоду зустрітися з представниками дипломатичних кіл тут, у Москві, і всі вони висловили зацікавленість у здатності дипломатії Святого Престолу вести діалог одночасно з Україною та Росією. Це рідкість у теперішній ситуації.

Так, зустрічі, які ми провели тут, у Москві, з різними представниками дипломатичних місій, слугують зміцненню ініціативи Святого Престолу щодо збереження відкритого шляху до діалогу. Ми переконані, що це той шлях, яким слід іти, і що ізоляція людей та країн, відверто кажучи, нічим не допомагає. Така наша думка, хоча, звісно, кожна держава має повне право самостійно визначати свою стратегію. Приїжджаючи сюди, до Москви, і роблячи те, чого інші зараз не роблять, ми запрошуємо замислитися над тим, чи приносять стратегії, реалізовані досі, результати для подолання цієї трагедії.

Серед питань, які обговорювалися з міністром Лавровим, були й теми, що стосуються християн у різних регіонах світу. Які пріоритети у цій сфері?

З міністром Сергієм Лавровим ми вже багато років підтримуємо відкритий діалог, і він стосується не лише війни в Україні. Росія дуже прив’язана до своєї православної традиції, і ми поділяємо спільну турботу про всіх християн, які в різних частинах світу стикаються з труднощами. Є країни, де, технічно кажучи, некоректно говорити про переслідування, але де панує незахищеність, де існують дискримінація, упередження та маргіналізація, і Росія також переймається цими питаннями. Це сфера, в якій ми намагаємося поновити наші спільні зусилля.

Під час своєї місії Ви також мали нагоду зустрітися з католицькою спільнотою Росії і закликали її стати носієм миру. Яким, на Вашу думку, має бути внесок Католицької Церкви в цьому напрямку?

Під час моєї розмови з ченцями, черницями та духовенством я сказав їм, що вони вже є носіями миру – і роблять це у своєму повсякденному житті, щоразу, коли будують маленькі мости. Вони мають вплив на суспільство, є сусідами, це люди, які здійснюють благодійну діяльність Церкви, які присутні через наші освітні та медичні заклади. І це є конкретним проявом зусиль Церкви на користь примирення та миру. Це набагато красномовніше за будь-які слова.

Ви також мали нагоду зустрітися з високопоставленими представниками Московського Патріархату, зокрема з митрополитом Волоколамським Антонієм, головою Відділу зовнішніх церковних відносин.

Між митрополитом Антонієм та Святим Престолом існують дуже теплі, братерські стосунки. Він часто приїжджає, щоб зустрітися зі Святішим Отцем, з Державним Секретарем кардиналом П’єтро Пароліном та зі мною. Наша зустріч не була присвячена екуменічному діалогу в строгому сенсі цього слова, що належить до компетенції Дикастерії сприяння єдності християн, але ми вважали за доцільне зустрітися, щоб обговорити різні теми, у тому числі пов’язані з поточною ситуацією. Це була дуже обнадійлива зустріч, яка продемонструвала, що ми маємо багато спільного, хоча й залишаються розбіжності в поглядах на деякі питання, але водночас ми намагаємося підбадьорювати одне одного в слідуванні дорогою Євангелія.

Повертаючись до діяльності Церкви в Росії, дуже важливим є те, що Католицька Церква робить у цій країні в сфері служіння милосердя.

Це очевидно: там, де є Церква, завжди має бути милосердя, солідарність із найбіднішими, і мені здається, що тут Католицька Церква завжди йшла цим шляхом. На мене справили велике враження свідчення, які пролунали під час зустрічі з богопосвяченими особами, бо, незважаючи на дуже обмежені ресурси цих спільнот – а їх, з огляду на розміри цієї величезної країни, дуже мало – вони роблять усе, що можуть, з великою витривалістю. Я не чув, щоб хтось скаржився на свої умови; навпаки, я відчув радість від служіння, яке вони сьогодні здійснюють тут, у Росії.

В останній день свого візиту до Москви Ви очолили урочисту Святу Месу в катедральному соборі Непорочного Зачаття. Це була Євхаристійна літургія, на яку зібралося багато людей, зокрема молоді, і яка також викликала великий інтерес з боку медіа. Що Вас найбільше вразило?

Так, це була багатолюдна Меса, відчувалася справжня натхненність релігійного досвіду, і це вселяє надію, бо у когось може скластися, можливо, поверхневе враження про невеликі католицькі групи, розкидані по цьому величезному місту, але побачити їх зібраними в цьому прекрасному соборі, щоб засвідчити життєву силу своєї віри, мене дуже вразило. Це була справді демонстрація відданості, насамперед Святішому Отцю, і видно, що ці узи любові, узи з Наступником святого Петра, тут дуже міцні. Це справді привід для величезного задоволення.

Офіційні місії – це завжди час великої зосередженості та великого напруження. Однак після завершення таких подорожей завжди залишається емоційний відгомін. Що особисто ви забираєте з собою до Риму?

Відчувається певний сум, коли доводиться залишати таку спільноту. Наше послання наступне: ми не залишаємо вас самих, ми повертаємося до Риму, щоб поговорити з тими, хто нас послав, і залишаємося дуже близькими з вами. Гадаю, саме в цьому полягає сенс того, що потрібно робити: у ці такі складні роки в цьому регіоні світу Вселенська Церква має думати про те, як ще більше підтримати ці спільноти, підбадьорюючи їхніх пастирів і вірних та підтримуючи духовні зв’язки. Коли я вирушаю в будь-яку частину світу з візитом, то потім повертаюся додому, але люди та спільноти, з якими я зустрівся, завжди залишаються в моїх молитвах. Те саме можу сказати й про дипломатичний аспект місії. Я завжди, і цього разу також, супроводжую прагнення миру та справедливості своїми молитвами, бо, зрештою, мир – це Божий дар. Нам належить підготуватися, щоб його прийняти.