Кардинал Канталамесса: дорога святості – унікальний витвір Святого Духа
«Христос – це дорога і мета подорожі. Як вічне Слово Отця, Він є істиною і життям; як Слово, що стало тілом, Він є дорогою», – про це сказав кардинал Раньєро Канталамесса у п’ятницю, 22 березня 2024 р., в залі Павла VI, виголосивши для Папи та інших працівників Римської курії п’яту проповідь з нагоди Великого Посту, роздумуючи над Христовим висловом: «Я – дорога, істина і життя» (Йо 14,6).
Наслідування як ступання вперед за Христом
Проповідник Папського дому зазначив, що Христос є для нас взірцем для наслідування. «Тема слідування за Христом займає чільне місце в четвертій Євангелії. Слідування за Ісусом є майже синонімом віри в Нього. Віра, однак, є наставленням розуму і волі; образ дороги і ступання вперед підкреслює важливий аспект віри – ступання, тобто динамізм, який повинен характеризувати життя християнина, і вплив, який віра повинна мати на поведінку в житті», – зауважив кардинал Канталамесса.
За його словами, наслідування – на відміну від віри і любові – не лише вказує на певне наставлення розуму і серця, але окреслює учневі життєву програму, яка передбачає цілковиту спільність дороги життя, долі та місії Бога. Крім того, євангелист Йоан, надаючи великого значення епізоду з омиванням ніг, «хотів підкреслити особливу і пріоритетну сферу слідування за Христом – служіння» (пор. Йо 13,12-15).
Дух, Який оживляє і провадить
Відтак проповідник зосередився над тим, що характеризує слідування за Христом і відрізняє його від будь-якого іншого виду наслідування. «Про художника, філософа, літератора кажуть, що він пройшов школу того чи іншого відомого майстра. Про нас, богопосвячених осіб, також кажуть, що ми сформувалися в школі, хтось Бенедикта, хтось Домініка, хтось Франциска, хтось Ігнатія Лойоли, а хтось інших чоловіків чи жінок. Але між цим наслідуванням і наслідуванням Христа є суттєва різниця. Вона виражена, і краще про це не скажеш, словами самого євангелиста Йоана в кінці прологу його Євангелії: “Закон був даний від Мойсея, благодать же й істина прийшла через Ісуса Христа” (Йо 1,17)», – зауважив кардинал Канталамесса. За його словами, для богопосвячених осіб це означає, що правило дане через їхнього Засновника чи Засновницю, але благодать і сила втілювати його в життя приходить тільки від Ісуса Христа. «Для нас і для всіх християн, це слово також означає дещо інше, навіть більш радикальне: Євангеліє нам дав земний Ісус, але здатність дотримуватися його і втілювати в життя приходить до нас лише від воскреслого Христа, через його Духа!» – наголосив проповідник.
У цьому контексті він пригадав слова апостола Павла про те, що буква убиває, а дух оживляє (пор. 2 Кор 3,6). «Під буквою мається на увазі кожен писаний закон, який залишається поза людиною, навіть моральні правила, що містяться в Євангелії; тому навіть буква Євангелії вбивала б, якби до неї не була б додана благодать віри, яка зцілює», – навів коментар Томи Аквінського кардинал Канталамесса. Він також додав, що, якщо Ісуса ми називаємо дорогою, то Святий Дух є провідником.
Наша унікальна дорога до святості
Відтак проповідник Папського дому зосередився на одній з функцій, яку Ісус приписує Святому Духові – підказувач (пор. Йо 14,26). «Підказувач у театрі захований у порожнині і невидимий для глядачів: як і Святий Дух, Який все освітлює, залишаючись невидимим і, так би мовити, за лаштунками. Підказувач вимовляє слова пошепки, щоб не бути почутим глядачами, і Дух також говорить “пошепки”, тихо. Однак, на відміну від підказувачів-людей, Він промовляє не до вух, а до серця, не механічно підказує слова Євангелія, немов зі сценарію, а пояснює їх, адаптує, застосовує до ситуацій», – зауважив кардинал Канталамесса.
За його словами, «натхнення Духа» стосується натхнень до добра, і вірність цим натхненням – це найкоротший і найпевніший шлях до святості. «Ми не знаємо одразу, в чому полягає та святість, якої Бог хоче від кожного з нас конкретно; тільки Бог знає її і відкриває нам у процесі подорожі. Тому недостатньо мати чітку програму досконалості, а потім поступово втілювати її в життя. Не існує однакової моделі досконалості для всіх. Бог не творить святих серійно, Він не любить клонування. Кожен святий – це новий витвір Духа», – підкреслив проповідник Папського дому. Таким чином, для того, щоб досягти святості, людина не може просто слідувати загальним правилам, які застосовуються до всіх, а «повинна також розуміти, що Бог просить від неї, і тільки від неї».
Натхнення, які промовляють в глибині серця
Роздумуючи над шляхами розпізнавання Божої волі в особистому житті, кардинал Канталамесса сказав, що це стається через події життя, слова Святого Письма, провід духовного наставника, але головним і звичайним засобом є натхнення благодаті. «Це внутрішні спонуки Духа в глибині серця, через які Бог не тільки дає знати, чого Він від нас бажає, але й дає необхідні сили, а часто і радість, щоб це здійснити, якщо людина згодна», – зауважив він.
У цьому контексті проповідник навів приклад святої Матері Терези з Калькутти, яка до 36 років була відданою монахинею в одному із Згромаджень, не очікуючи чогось надзвичайного. «Саме під час подорожі потягом з Калькутти до Дарджилінґу на щорічні духовні реколекції сталася подія, яка змінила її життя. Святий Дух “прошепотів” на вухо її серця чітке запрошення: залиш своє Згромадження, своє колишнє життя і віддай себе в моє розпорядження для виконання справи, на яку я тобі вкажу. Серед дочок Матері Терези цей день – 10 вересня 1946 року – запам’ятався як “День натхнення”», – пригадав кардинал Канталамесса. Він також зауважив, що, коли йдеться про прийняття важливого для себе чи для інших рішення, натхнення має бути підпорядковане і підтверджене компетентною владою, або ж духівником, як це зробила Мати Тереза. У іншому випадку людина наражає себе на небезпеку, якщо покладається виключно на своє особисте натхнення.
Проповідник відзначив той факт, що добрі натхнення мають щось спільне з біблійним натхненням. «Голос Божий, навіть на Синаї, лунав не назовні, а в серці у вигляді ясності, імпульсів, що походили від Святого Духа. Десять Заповідей не були викарбувані перстом Божим на кам’яних скрижалях, але в серці Мойсея, який потім викарбував їх на кам’яних скрижалях», – сказав він. Посилаючись на слова апостола Петра (пор. 2 Пт 1,21), кардинал Канталамесса додав, що святі люди, приведені в рух Святим Духом, повторювали устами те, що почули в своєму серці від Бога.
Розпізнавання Божої волі у конкретних обставинах
Продовжуючи роздуми над темою натхнень, проповідник Папського дому зазначив, що найделікатнішою проблемою тут завжди була проблема розпізнавання того, що походить від Духа Божого від того, що походить від духа світу, від власних пристрастей чи від злого духа.
«Початкове значення харизми, як його розуміє святий Павло, здається дуже точним і обмеженим. Воно стосується сприйняття самого пророцтва, його оцінки одним або кількома членами зібрання, також наділеними пророчим духом. Однак і це відбувається не на основі раціонального аналізу, а за натхненням самого Духа. Таким чином, значення розпізнавання (diakrisis) коливається між розрізненням та інтерпретацією: розрізненням того, чи говорив Дух Божий, чи інший дух, та інтерпретацією того, що Дух хотів сказати в конкретній ситуації», – зауважив кардинал Канталамесса, додаючи рекомендацію апостола Павла щодо дії Святого Духа (пор. 1 Сол 5,19-22).
Проповідник пригадав, що раніше у східній та західній духовності харизма розпізнавання духів служила головним чином для того, щоб розпізнавати натхнення учня, який ступив на шлях монашества, зі сторони старшого монаха, а в більш загальному сенсі – для розпізнавання власних натхнень. У цьому контексті він виокремив т. зв. доктринальні критерії розпізнавання зі Святого Письма (1 Кор 12,3; 1 Ів 4,1-3). «У сфері моралі фундаментальним критерієм є узгодженість Духа Божого з самим собою. Дух Божий не може просити того, що суперечить Божій волі, вираженій у Святому Письмі, вченні Церкви, а також обов’язкам свого стану. Божественне натхнення ніколи не проситиме здійснювати вчинки, які Церква вважає аморальними, незалежно від того, скільки вигадливих протилежних аргументів здатна запропонувати плоть у таких випадках; наприклад, що Бог є любов, і тому все, що робиться з любові, є від Бога», – зауважив кардинал Канталамесса. Він додав, що іноді цих об’єктивних критеріїв недостатньо, оскільки вибір відбувається не між добром і злом, а між одним добром й іншим добром, та йдеться про те, щоб побачити, чого хоче Бог у конкретних обставинах, і саме у відповідь на цю потребу святий Ігнатій Лойола розробив своє вчення про розпізнавання.
Спостерігати на власними намірами та наслідками особистих виборів
Говорячи про кілька критеріїв розпізнавання, проповідник Папського дому виокремив необхідність спостереження за нашими намірами, які апостол Павло називає «духами», які стоять за тим чи іншим вибором, а також за реакціями, які він спричиняє. «Відомо, що те, що походить від Духа Божого, приносить радість, мир, спокій, лагідність, простоту, світло. Натомість те, що походить від лукавого духа, приносить неспокій, хвилювання, сум’яття, темряву» (пор. Гал 5,22), – зауважив кардинал Канталамесса.
Він відзначив той факт, що розпізнавання на практиці є набагато складнішим. «Натхнення може прийти від Бога і все одно викликати великі потрясіння. Але це відбувається не тому, що натхнення миле і мирне, як все, що походить від Бога; скоріше, це виникає через опір натхненню або через те, що воно вимагає від нас чогось, чого ми не готові йому дати. Якщо ж натхнення приймається, серце незабаром знаходить глибокий мир. Бог винагороджує кожну маленьку перемогу на цій ниві, даючи душі відчути своє схвалення, яке є найчистішою радістю у світі», – сказав він.
Необхідність провідникам Церкви слухати натхнення Духа
«Конкретним плодом цієї медитації має бути оновлене рішення довірити себе цілком і повністю внутрішньому проводові Святого Духа, як своєрідному “духовному проводу”. Ми всі повинні віддатися внутрішньому Вчителеві, який говорить до нас без зайвих слів. Подібно до хороших акторів, ми повинні тримати вухо напоготові, у важливих і дрібних обставинах, до голосу цього прихованого “підказувача”, щоб вірно зіграти свою роль на сцені життя. Це те, що мається на увазі під висловом “слухняність Духу”», – підсумував Проповідник Папського дому.
За його словами, якщо приймати натхнення важливо для кожного християнина, то для тих, хто має завдання управління в Церкві, це життєво необхідно, адже це «єдиний спосіб дозволити Христовому Духові самому керувати Церквою через її людських представників». «Не обов’язково, щоб усі пасажири на кораблі були прикуті вухами до бортового радіо, щоб отримувати сигнали про курс, можливі айсберги і погодні умови, але для відповідальних на борту це є вкрай необхідним», – наголосив кардинал Канталамесса.
About The Author
