УГКЦ на Буковині: греко-католики Вижниці (частина VII)

Вижниця — місто на пограниччі північної Буковини і Галичини, на яке мали вплив обидва краї колишньої Галицької Руcі, які довго перебували у складі різних держав. З одного боку — належність Буковини від XIV до майже кінця XVIII століття до Молдавського князівства, а отже — пережиття усіх етапів його історії зі зв’язками дуже широкого спектра, від Османської імперії, Польського королівства та Війська Запорозького до союзу з Російським царством. З іншого — вплив Галичини. Після поділів Речі Посполитої вкінці XVIII століття ці землі — з дуже відмінним історико-політичним досвідом, економічним станом, культурним і релігійним ландшафтом, були «вшиті» у «клаптикову» імперію Габсбургів.

Складне економічне становище Північної Буковини, яка відійшла до Австро-Угорщини, спонукало Відень заохочувати галичан — від робітників і ремісників до інженерів і вчителів — до переселення на землі Буковини. За своїми людьми — вірними греко-католиками — йшла й Церква. І цей шлях ГКЦ, незважаючи на підтримку цісарем релігійних потреб підданих, був непростим.

У цьому епізоді «Історій з історії УГКЦ» — історія Церкви у Вижниці, яка з початком розвитку лісової промисловості у краї стала важливим пунктом торгівлі, чи, як сказали б сьогодні, логістичним хабом, а отже — центром тяжіння для людей різних етносів, релігій та культур. Про те, як у цьому «казані» велося українцям, як вони боролися за свою ідентичність — національну, культурну, мовну і релігійну — розповідає історик Андрій Мельничук (УКУ).

Українська Вижниця «за Австрії»

Містечко Вижниця розташоване на історичній Гуцульщині, над ріками Черемош та Виженка, і з трьох боків оточене схилами північно-східних покутсько-буковинських Карпат. Із цим краєм пов’язані біографії багатьох визначних діячів українського культурного і політичного життя. Тут, зокрема, більшу частину життя працював письменник-романтик Юрій Федькович. Тут народився і почав політичну кар’єру громадсько-політичний діяч Микола Василько. Саме він, до речі, посприяв виділенню у Чернівцях земельної ділянки під будівництво нової греко-католицької церкви, яке, на жаль, перервала Перша світова війна.

У Вижниці діяла українська гімназія, де викладали відомі в краї та за його межами професори: Антін Клим, Микола Павлусевич, Євген Голубович, Осип Проскурницький та багато інших, і де здобували освіту понад 1500 дітей з українських родин. Також у містечку діяли греко-католицька і православні церкви, костел і три синагоги.

Греко-Католицька Церква у Вижниці: ХІХ століття

Греко-католицьку громаду ще з 1830-х років обслуговували отці зі сусіднього містечка Кути та села Старі Кути. Офіційно вижницька громада ГКЦ була заснована 1836 року, відповідно до цісарського розпорядження 1833 року. До неї тоді входили села Берегомет, Іспас, Лукавці, Міжброди, Мілієве, Мигове, Підзахаричі і Розтоки. Громада швидко зростала: невдовзі до неї долучилися вірні сіл Багна, Виженка, Рівня і Чорногузи.

Першим греко-католицьким душпастирем для Вижниці був призначений отець Іван Христофелімес, який служив тут із 28 квітня 1836 року до 4 серпня 1843 року. Вижницькі вірні гуртувалися довкола старої дерев’яної каплиці, де провадили богослужіння почергово з місцевою римо-католицькою громадою. Цю каплицю облаштували з колишньої громадської комори (шпихліру), яку подарував обом громадам місцевий дідич Джорджован.

З 9 квітня 1869 року парафією опікувався отець Іван Білоус. Будучи людиною енергійною, він зібрав потрібну суму грошей, і його стараннями на новому місці постала дерев’яна церква. На жаль, цей храм невдовзі згорів, але громада не впала на духу й вирішила звести муровану церкву. Провідну роль у втіленні цього задуму зіграв вижницький війт Степан Кирилюк. Його зусиллями було зведено муровані стіни та споруджено дах.

Із 19 травня 1876-го і до 26 березня 1888 року парохом Вижниці був отець Лонгин Ковблянський. Заручившись підтримкою комісарів Давидовича і Русина, а також повітового лікаря Касприцького, він подбав, щоби стіни храму поштукатурили ззовні та зсередини, а також добудував захристя. За цього ж пароха на церкві було споруджено дві великі дерев’яні вежі із трьома позолоченими раменними хрестами.

Завершили будувати цю церкву й освятили її 1880 року як храм Святих апостолів Петра і Павла: споруда відзначалася вишуканістю та охайністю, вежі храму зсередини оббили дошками, а стіни пофарбували в білосніжний колір.

Отець Ковблянський докладав великих зусиль для розвитку духовного життя у селах довкола Вижниці. У 1880 році він разом із ктитором — будівничим храму графом Людвігом Цігалем — збудував дерев’яну греко-католицьку каплицю в селі Майдан. Ще одну капличку на прохання вірних граф-доброчинець Цігаль збудував у селі Іспас 1889 року.

У той період в Іспасі та Майдані було 158 греко-католиків. Загалом, на той час вижницька парафія об’єднувала 1 029 вірних.

Отець Ісидор Бобикевич і візит єпископа Андрея Шептицького

Від 3 березня 1888-го до 15 березня 1902 року у Вижниці служив отець Ісидор Бобикевич, зять отця Миколи Устияновича — відомого поета і громадського діяча Галичини та Буковини. За душпастирства отця Бобикевича було закінчене внутрішнє оздоблення церковних веж.

Потужною рисою отця Ісидора було ораторське мистецтво: у час свого служіння у Вижниці він своїми проповідями повертав до Греко-Католицької Церкви навіть тих, хто раніше її покинув. Його стараннями кількість парафіян зросла на понад 300 осіб. Висока освіченість, мудрість та відкритість вижницького пароха викликали любов, повагу і шану представників усіх конфесій.

Важлива для вижницької парафії ГКЦ подія з участю отця Бобикевича відбулася наприкінці травня — на початку червня 1900 року. Саме тоді новопризначений єпископ ГКЦ Андрей Шептицький візитував парафії Буковини.

Сучавський декан — отець Іван Ших, який супроводжував владику і нотував основні моменти цієї візитації у щоденнику, про Вижницю написав так: «2 червня єпископа зустрічала Вижниця — остання станиця Сучавського деканату. Тут його вітали місцевий староста Табора з усіма урядниками… та багато людей, які зібралися зі своїми священниками.

Незважаючи на втому, Андрей Шептицький після обіду поїхав до села Кошилівки за шість миль від Вижниці, глибоко в горах. Близько 11-ї години ночі в супроводі шести священиків приїхав до українського парохіянина Іллі Гурея, який своїми коштами збудував каплицю у селі Кошилівці. Господар радо прийняв владику зі священниками у своєму домі. Наступного дня єпископ відправив богослужіння та провів науку для великої кількості присутніх гуцулів.

Пополудню вирушив до села Мигове, а звідтам поїхав на зустріч з парафіянами села Майдан і ввечері повернувся у Вижницю».

Початок ХХ століття: до Першої світової війни і кінця Австро-Угорської імперії

За душпастирства отця Івана Березовського — від 12 квітня 1902-го до 20 березня 1907 року — парафія із центром у Вижниці продовжувала розвиватися. Зокрема, у 1902 році було збудовано каплицю в селі Чудей, за 14 км від міста. Правили в ній як греко-католики, так і римо-католики.

Надзвичайно позитивні спогади збереглися у вижницьких старожилів про наступника отця Березовського — отця Миколу Гоянюка, який був місцевим парохом від 20 березня 1907-го до 15 лютого 1909 року. У будь-яку погоду приїжджав він у найвіддаленіші присілки і хутори відправляти богослужіння, освячувати паску, проводжати в останню путь померлих. У Вижниці отець систематично зустрічався з учнями двох місцевих шкіл: п’ятикласної — для хлопців і п’ятикласної — для дівчат. І хоча навчання там велося німецькою мовою, слово Боже отець Микола Гоянюк викладав українською.

З 1913 року парафія перейшла зі складу Сучавського деканату до Чернівецького деканату. Душпастирські обов’язки у Вижниці тоді виконував отець Іван Луцький, який служив тут від 16 лютого 1909-го до 1914 року.

Напередодні Першої світової війни до парафії входили сама Вижниця, де було понад 300 парафіян, та дочірні села, а саме: Виженка, Багна, Чорногузи, Іспас, Майдан, Рівня, Розтоки, Підзахаричі, Мега, Лукавці, Мілієве, Мигове, Долішній Шепель, Лопушна, Берегомет і Черешенька.

На той час парафія Святих апостолів Петра і Павла нараховувала 1 415 вірних.

About The Author