Природа, норми та подружнє благо: аристотелівсько-томістична оцінка. Початкові міркування

З певним занепокоєнням я стежу за кількома недавніми інтерв’ю, відеоподкастами та статтями, які висвітлюють богословськи й морально скандальну позицію о. Назарія Заторського щодо гомосексуальності. (Попри його вигідне для себе твердження про протилежне, блискавичний «скандал» не в УКУ — це зручна спроба відвернути увагу від власних похибок і помилок.) На мою думку, численні критики позиції о. Заторського свідчать про його неадекватність як священника. І кажу це цілком щиро. У цьому я цілковито погоджуюся з іронічним коментарем проф. Юрія Підлісного у Facebook: «Після тривалої недуги помер священник Назарій Заторський. Ні, ні. Назарій Заторський живий, але священник в ньому помер. Після тривалої світоглядної недуги.» [1] В цьому зв’язку мушу з повагою не погодитися з о. Романом Лабою в одному пункті його інакше відмінної критики позиції о. Заторського: [2] о. Заторського слід розуміти як того, хто перебуває в духовній темряві, а отже є людиною, якій потрібна допомога. Чому? Бо чи грішить людина, чи пропагує гріх, чи сіє замішання й скандал, чи чинить гріх занедбання — цей гріх впливає на неї; він затемнює її душу.

Нижче подаю докладний розбір однієї особливо підступної логічної помилки, якої припускається о. Заторський щодо «природ» речей [3] — на неї вказує проф. Підлісний, але приділяє замало уваги тому, чому вона небезпечна для розумного дискурсу. Мене, правду кажучи, дивує, що о. Заторський вдається до «натуралістичної помилки», намагаючись марно підперти нею свою позицію щодо гомосексуальності. Щонайменше, подібні хиби вивчають на лекціях з філософії та логіки. Це, звісно, породжує питання: чи справді о. Заторський не знає елементарної логіки (що, можливо, свідчить про слабку освіту), чи він — сучасний софіст (маніпулятор), який свідомо вживає хибний аргумент, аби «виграти» підтримку своїх особистих поглядів на гомосексуальність?

Перш ніж переходити до ширшого викладу, дозвольте коротко підсумувати «натуралістичну помилку», яка трапляється тоді, коли хтось твердить, що щось є добрим, правильним або морально прийнятним лише тому, що воно існує чи трапляється в природі. Насправді ж багато речей відбуваються природно, але не вважаються добрими, здоровими чи морально бажаними. Хибні припущення тут двоякі: (а) якщо щось природне, то воно мусить бути добрим чи правильним; (б) якщо щось неприродне, то мусить бути поганим чи неправильним. Ці припущення хибні вже самі по собі, бо поняття «природного» не має морально приписного характеру. Природа містить як корисні, так і шкідливі феномени: (а) приклади корисних природних явищ — загоєння завдяки імунній реакції, людська прихильність, фотосинтез, що підтримує життя; (б) приклади шкідливих природних явищ — хвороби на кшталт раку, землетруси, паразитизм. Себто сам по собі факт існування чогось у природі не може визначати його моральну чи соціальну вартість. Варто навести додаткові приклади: розсіяний склероз — природно зумовлений автоімунний розлад; його природність не означає, що це добре чи бажано. Навпаки, його відносять до хвороб, тобто того, що слід лікувати або принаймні пом’якшувати. Інші приклади — малярія (спричинена природними паразитами), хижацтво й дітовбивство у тварин, генетичні вади й мутації, що завдають страждань. Усе це — природне, та, очевидно, не визнається за благо. І навпаки: аби підкріпити тезу, зауважу, що наркоз, окуляри, вакцини й літаки — «неприродні» (у сенсі штучного створення), але суспільно визнаються благами.

проф. Олександр Січ

Продовження : Частина 1