Віра Церкви: неподільний зв’язок між Дівою Марією та її Сином

У сімдесят третій передачі, присвяченій ІІ Ватиканському Собору, йдеться про єдність Діви Марії з Христом у світлі її предвічного материнства та особливостей титулу «Богородиця».

Восьма, завершальна глава Догматичної Конституції про Церкву Lumen Gentium, присвячена Пресвятій Богородиці в таїнстві Христа і Церкви. ІІ Ватиканський Собор розглядає Діву Марію насамперед як Божу Матір. «Спасенна в особливий спосіб з огляду на заслуги свого Сина і поєднана з Ним тісною й нерозривною сув’яззю, вона була наділена найвищим служінням і гідністю – стати Матір’ю Божого Сина, а отже улюбленою дочкою Отця і храмом Святого Духа; такою визначною благодаттю вона обдарована незмірно щедріше за всяке інше створіння, земне і небесне», – читаємо в соборному документі Lumen Gentium. У цьому епізоді йтиметься про особливість єдності Богородиці зі Своїм Сином, що проливає світло на Її роль у таїнстві Христа.

Материнство Діви Марії та Божий план спасіння

Діва Марія відіграє визначну роль у житті Церкви. Завдяки своїм чеснотам віри, надії та любові вона долучилася до сповнення предвічного Божого задуму спасіння в Ісусі Христі. «Роль Марії в Церкві невіддільна від Її єдності з Христом і з неї безпосередньо випливає», – читаємо в Катехизмі Католицької Церкви. Так само й правдива Марійська набожність не віддаляє від Христа, а провадить до самої суті Євангелія, щоб супроводжувати Божий народ до Її Сина – єдиного Спасителя. Цю нерозривну єдність між Марією та Христом підтверджують істини віри та євангельські епізоди з життя Пресвятої Богородиці.

Ще до народження Пречистої Діви Марії Бог забажав здійснити задум спасіння, пославши Свого Сина, «щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, а жив життям вічним» (Ів. 3,16). У Старому Завіті, коли наші прародичі впали у гріх непослуху, міститься обітниця про перемогу над змієм (пор. Бут. 3,15), а згодом – пророцтво про Діву, яка зачне і породить Сина (пор. Іс. 7,14; Міх. 5,2-3; Мт. 1,22-23). Для сповнення такого величного задуму спасіння Господь забажав обрати для Божого Сина найчистішу жінку і найкращу матір. З цієї причини Діва Марія від першої миті свого зачаття в лоні своєї матері Анни була збережена від первородного гріха. Інакше кажучи, Бог у своїй любові та милосерді забажав вберегти Її від первородного гріха з огляду на Боже материнство.

Для кращого розуміння значення догмату про Непорочне Зачаття Діви Марії необхідно вказати на особливість первородного гріха. Католицька Церква навчає, що всі люди приходять у цей світ позбавленими Божої благодаті через гріх, скоєний нашими прародичами. Йдеться не про особистий гріх чи провину, а про єдність людства в Адамі, який отримав як первородну святість не лише для себе, а й для цілої людської природи. Відтак, не послухавши Бога, гріх Адама і Єви передається через людську природу, вже позбавлену первородної святості і праведності. Своєю чергою, Свята Тайна Хрещення змиває первородний гріх, даруючи освячуючу Божу благодать, однак наслідки ослабленої і схильної до зла природи залишаються в людині і закликають її до духовної боротьби. Натомість віра в те, що Діва Марія від зачаття була збережена від первородного гріха, означає, що Вона з першої миті свого зачаття була захоронена від будь-якої плями первородного гріха. Цю ласку Марія отримала саме з огляду на Її Боже материнство. Немислимо, щоб безгрішний Христос був зачатий у гріховній природі. Тому Бог-Отець не міг зробити нічого, крім як приготувати гідне місце для свого улюбленого Сина. «Тож не дивно, що у Святих Отців пішло в ужиток називати Богородицю всесвятою і вільною від усякої плями гріха, немовби виліпленою Святим Духом, неначе посталою в новому творінні, – йдеться у Догматичній конституції про Церкву. – Діву з Назарета, від першої миті свого зачаття обдаровану винятковим сяйвом святості, ангел-благовісник за Божим дорученням вітає як “сповнену благодаті” (пор. Лк. 1,28)». Отож материнство Діви Марії безпосередньо пов’язане зі Її Сином, щоб через Нього сповнився Божий задум спасіння.

На єдність Матері Божої з Христом вказує також подія Благовіщення (Лк. 1,26-28). Хоч Марія збережена від плями первородного гріха, Вона була вільною обирати, щоб згодом також відповісти на Божий задум спасіння. Вирішальний акт її свободи проявився під час відвідин архангела Гавриїла, який запитав Її, чи погоджується Вона стати Матір’ю Божою. Завдяки прикладу єдності з Христом, Діва Марія стає праобразом всієї Церкви, адже долучилася до заслуг Свого Сина, відповівши: «Ось я Господня слугиня: нехай зо мною станеться по твоєму слову!» (Лк. 1,38). «Святі Отці слушно вважають, що Марія не була просто пасивним знаряддям у Божих руках, а співпрацювала задля спасіння людства у свободі віри й послуху. Вона-бо, як мовить св. Іриней, “послухом стала причиною спасіння – і власного, і всього людського роду”», – навчає Догматична конституція Lumen Gentium.

Діва Марія – Матір Божа

Зрештою, сам титул Богородиця безпосередньо пов’язаний із особою Ісуса Христа. Боже материнство Марії, яке базується на Святому Письмі, було частиною віри Церкви з давніх-давен. В одній з найдавніших молитов до Марії християни промовляли: «Під твою милість прибігаємо, Богородице Діво…». Остаточно цей титул було сформульовано під час Ефеського собору 431 року. У соборі взяли участь 150 єпископів, щоб розглянути вчення патріарха Несторія та Антіохійської школи, які відстоювали думку, що Марію треба називати матір’ю людини Ісуса – Анторопотокос (ανθρωποτόκος) або ж тією, що породила Христа – Христотокос (Χριστοτόκος). Однак жоден із запропонованих термінів не відображав реальність особи Ісуса Христа – істинного Бога та істинної людини.

Соборові дискусії навколо титулу Діви Марії стосувалися більшою мірою її зв’язку з Христом, у Якому нероздільно поєднуються дві природи (божественна і людська). Попередній собор – Нікейський (325 р.) – чітко ствердив дві природи Христа – людську і божественну, однак залишалося детальніше пояснити, як ці дві природи поєднуються в особі єдиного втіленого Слова. Тому на цьому питанні зосередилися Ефеський собор та згодом Халкедонський (451 р.). Своєю чергою Несторій, єпископ Константинополя, близько 430 року почав пропагувати вчення (яке згодом почали називати його ім’ям), що викликало критику більшості єпископів. Основна теза несторіянства полягала в тому, що в Христі існували дві різні особи (ὑπόστασις): божественна (Син Божий) та людська (Син Марії). Тому він закликав називати Марію матір’ю людини Ісуса або тією, що породила Христа. Натомість Отці Собору вказали на хибність таких тверджень, адже вони не відображають єдності божественної і людської природи Ісуса Христа. Як наслідок, Ефеський собор затвердив титул Богородиця (Θεοτόκος), який підкреслює, що Діва Марія народила Ісуса Христа, Який є істинним Богом і істинною людиною в одній Особі, а науку Несторія було засуджено як єресь. Таким чином було підтверджено, що Син Діви Марії є Богом, а тому Вона є Матір’ю Бога (Богородицею). Отож цей титул Діви Марії насамперед захищає ідентичність самого Ісуса Христа, а заперечувати цей титул означає розділяти Христа на дві різні особи (людину Ісуса та Божого Сина), що є єрессю. Церква підсумовує цю віру у богослужінні Вечірні, молячись: «Цар небесний з любові до людей з’явився і між людьми пожив, бо від чистої Діви воплотився і з неї вийшов, прийнявши тіло. Він є Син один, дві у Ньому природи, а не особи. Тому проповідуючи Його, як досконалого Бога і справді досконалу людину, визнаємо Христа Бога нашого. Моли Його, Мати всечиста, щоб були помилувані душі наші».

Отож, Боже материнство Діви Марії є не лише питанням термінології, а й віри в Ісуса Христа. Якби Її Син був лише творінням, людина була б позбавлена спасіння у Бозі. Натомість віра в Ісуса Христа підкреслює сповнення Божого задмуму спасіння кожної людини, яка через Христа отримала доступ до вічного життя та обоження. У сповненні цього задуму Марія відіграла важливу роль, давши свою згоду стати Божою Матір’ю.

_____________________

Бібліографія:

Катехизм Католицької Церкви, Місіонер, Львів 2002, 404-405, 964.

ІІ Ватиканський Собор, Догматична конституція про Церкву «Lumen Gentium» // Документи Другого Ватиканського Собору (1962-1965): Конституції, декрети, декларації. Коментарі, Свічадо, Львів 2014, 53,56.

Молитвослов, Місіонер, Жовква 1990, 409.

Джерело: Vatican News

About The Author